— Прогнозують, що через кілька років остаточно звик­немо до дистанційних пра­ці, спілкування, навчання… Мовляв, дороги назад уже не буде. Теперішні карантин­ні заходи сприяють цьому, а люди звикають…

— Насправді спрогнозувати майбутнє — важко, — каже пан Сердюк. — З одного боку, дис­танційна робота приваблює тим, що можна працювати, пе­ребуваючи у будь-якій точці земної кулі. Головне, щоб був якісний Інтернет. З іншого, не всім підходить така відірваність від колективу, командної співп­раці. У багатьох людей почина­ється депресія. Недаремно ка­жуть, що програмісти, які ще до карантину нерідко працюва­ли віддалено від офісу, краще вміють писати, ніж розмовляти (сміється). Такий спосіб життя не кожному підійде.

Зате від початку пандемії почали успішно розвиватися такі проєкти, як телемедици­на, онлайн-спорт… Різноманітні курси та інші заходи, які дедалі частіше проводять в онлайн-ре­жимі, набувають все більшої по­пулярності. Продажі в Інтернеті тепер значно виграють порівня­но з традиційними магазинами. Робити покупки онлайн — вигід­ніше та зручніше. Ну і безпечні­ше в умовах пандемії.

— Якщо брати до уваги те­перішню ситуацію з корона­вірусом, то справді краще вдаватися до онлайн-послуг. Але якщо говорити про без­пеку в Інтернеті — це спір­не питання. Шахрайство, кі­берзлочини, втручання у приватне життя… Чи є спосіб із ними боротися?

— З розвитком сучасних тех­нологій з’явилася плеяда но­вих злочинів. Тобто різновидів шахрайства стає дедалі біль­ше, а законодавство за ними не встигає. Хтось «працює» з кре­дитними картками, іншим до вподоби кібербулінг. Чимало шкіл відмовилися від платфор­ми Zoom саме через так званий zoombombing, коли під час віде­оконференцій у розмову втру­чається людина, яка заважає її проводити. Чимало випадків, коли зламують акаунти, захо­дять у приват тощо. Усі ці дії слід трактувати як кіберзлочини, але довести їх — доволі складно. Су­часні хакери надто досвідчені, щоб залишати сліди.

— Як же діяти жертвам кі­берзлочинів?

— Якщо збираєтеся писа­ти заяву до поліції, треба мати конкретні докази. Наприклад, скріншоти листування. У США до кіберзлочинів ставляться з усією серйозністю. У нас поки що до цього система не дійшла. Тож найкращий варіант — запо­бігати їм. А це питання особис­тої безпеки.

Чомусь українці безпечно ставляться до своїх акаунтів. Наприклад, автоматично збе­рігають паролі на чужих девай­сах. Не варто також заходити на підозрілі сайти, інсталювати у себе неперевірені програми без ліцензійного забезпечен­ня. У соцмережах часто пропо­нують стежити за пересуванням партнера або дізнатися, як вас записують до списку контактів. Встановлювати їх — доволі не­безпечно. У кращому випадку — «нахапаєте» вірусів, у гіршому — з вашого особистого рахунку зникнуть гроші.

Не рекомендується також використовувати стандартні па­ролі або однакові для всіх про­грами. Недаремно серед айтіш­ників побутує жарт, що знаючи дівоче прізвище матері, можна досягнути багато. Паролі реко­мендується систематично змі­нювати. Слід мати на увазі той факт, що паролі українськими літерами «ламати» важче, ніж англійськими. І, звичайно, ніко­ли не давайте телефон до рук людині, якій не довіряєте на сто відсотків.

— Хто такі сучасні хакери? Це «бандити з 90-х» чи чемні домашні хлопці, які живуть у віртуальному світі?

— Раніше їх уявляли як ба­нальних зломників. Тепер ві­домо, що це — люди, які добре орієнтуються у програмуванні. Хоча трапляються такі собі ком­бінації «бандитів з 90-х» та силь­них програмістів. У будь-якому разі, це люди з аналітичним складом розуму та хорошою комп’ютерною грамотністю.

— Освіта все більше пере­ходить у онлайн-режим. Як можете оцінити ситуацію з точки зору викладача?

— Система навчання справ­ді суттєво модифікується та ру­хається у невідомому напрямі. У зв’язку з пандемією, найпре­стижніші європейські виші те­пер пропонують підписки на безкоштовне навчання. У пер­шу чергу, освіту варто оціню­вати за рівнем викладачів та оточення. Навчаючись онлайн, студенти це втрачають. Як на­слідок — за таку освіту не має сенсу платити великі гроші.

Якщо говорити про початко­ві класи, дітей такого віку дуже складно навчати онлайн. До того ж вони насамперед по­требують соціалізації. Зважа­ючи на усі ці фактори, робимо висновок: якщо навчання про­водиться онлайн, то втрачаєть­ся основний його сенс.