Сьогодні 18-ті роковини Скнилівської трагедії – однієї з найбільших аварій в історії авіашоу.

опубліковано: 2020.07.27 | Коментарів: 0 | Переглядів: 364

27 липня. Пам’ятні дати

 
 

 Суботнього дня 27 липня 2002 року на військовому летовищі «Скнилів» у Львові під час авіашоу, присвяченого 60-річчю 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України, сталася одна з найжахливіших катастроф на авіашоу у Європі. Внаслідок падіння літака Су-27 загинуло 77 людей, в тому числі 28 дітей. Ще понад 500 людей були визнані судом постраждалими. На аеродромі на момент катастрофи перебувало близько 10 тисяч осіб. Фігури вищого пілотажу виконували досвідчені пілоти першого класу полковник Володимир Топонар і другий пілот полковник Юрій Єгоров. Обидва пілоти встигли катапультувалися й зазнали лише незначних травм. Розслідуванням авіакатастрофи займалася Генеральна прокуратура України і спеціальна комісія Міністерства Оборони України. До відповідальності за трагедію було безпосередньо притягнено 10 осіб, з яких 5 були виправдані. Осіб, причетних до авіашоу, та льотчиків було визнано винними у скоєнні аварії через недбалість та невиконання плану польоту. Ніхто зі звинувачених власної вини в трагедії не визнав. Результатами розслідувань залишились незадоволеними постраждалі в трагедії, адже винуватці не були покарані належним чином, неналежною була й компенсація, крім того, не дочекались громадяни й вибачень від держави. Скнилівська трагедія, яка стала фатальним поєднанням прикрого випадку з фактором людської безвідповідальності та недбалості, назавжди залишиться чорною датою в сучасній історії України. Щороку 27 липня потерпілими та родичами загиблих у тій страшній авіакатастрофі проводяться меморіальні заходи.

 

Події дня:

Цього дня, 1953 року, підписанням у місті Пханмунджон перемир'я закінчилась гаряча фаза Корейської війни. Вона тривала 3 роки і 32 дні. Як відомо, до початку Другої світової війни Корейський півострів належав Японській імперії. Після оголошення війни між СРСР і Японією у серпні 1945 року, радянські війська зайняли півострів. Згодом СРСР, США та Велика Британія домовилися розділити Корею на дві окупаційні зони, кордон між якими проходив би по 38-й паралелі. До Північної Кореї були введені радянські війська, а до Південної – американські. У 1947 році США та Британія запропонували провести вільні вибори на всій території півострова, але Радянський Союз відхилив цю пропозицію. В результаті у серпні 1948 року на півдні було проголошено створення Республіки Корея, а у вересні на півночі – прокомуністичної Корейської Народно-Демократичної Республіки. Обидва уряди – півночі й півдня – вважали себе єдиною законною владою і не визнавали кордону. Зрештою, конфлікт перетворився у відкриту війну. Вранці, 25 червня 1950 року, без попередження 90-тисячна північно-корейська армія за наказом Кім Ір Сена (діда нинішнього очільника КНДР) перетнула 38 паралель і почала швидке просування на південь. Того ж дня ввечері на позачерговому засіданні Ради безпеки ООН було прийнято резолюцію припинити бойові дії і вивести північно-корейські війська назад до КНДР. 27 червня президент США Гаррі Трумен оголосив, що для припинення корейського конфлікту і зупинення комуністичної загрози направляє до Південної Кореї свої війська. 28 червня Рада безпеки своєю резолюцією дала згоду на відправлення міжнародного контингенту під егідою ООН, загальне керівництво операцією покладалося на США. У перші місяці війни міжнародні війська успішно протистояли армії КНДР, допоки в жовтні у війну на боці Північної Кореї не вступив Китай. Досвід негласного використання регулярної армії в якості «добровольчих іхтамнєтів», випробуваний Мао Цзедуном у Кореї, у новітні часи взяв на озброєння Путін. Лише у травні 1951 року комуністи були відкинуті на північ за 38 паралель, і така ситуація з боями тривала до 27 липня 1953 року, коли було підписано договір про перемир'я і відновлення прийнятого у 1945 році кордону. Однак, мирна угода між північною і південною Кореями не укладена й досі, і формально війна між ними триває.

 

Ювілеї дня:

134 роки від дня народження Павла Зенкевича (1886–1942), українського перекладача, театрального діяча, літературознавця. Закінчив Царськосельську класичну гімназію, навчався у Петербурзькому університеті, консерваторії, закінчив театральну школу. Працював актором у Вільно, Батумі, Москві, Одесі, Херсоні, писав музику для спектаклів, драматичні екранізації. Переклав твори українських письменників: Миколи Куліша (п’єси «97», «Маклена Граса», «Народний Малахій», «Отак загинув Гуска» та ін.), Івана Микитенка (п’єси «Справа честі», «Диктатура» «Соло на флейті», роман «Ранок»), Юрія Яновського (романи «Вершники», «Майстер корабля», «Чотири шаблі», оповідання), Остапа Вишні, Майка Йогансена, Григорія Косинки та інших. У 1936 році був безпідставно репресований, так само як і переважна більшість українських письменників, чиї твори він перекладав.

91 рік від дня народження Івана Гнатюка (1929–2005), українського поета. Автор збірок «Паговіння», «Калина», «Жага», «Дорога», «Чорнозем», «Благословенний світ» та ін. Іван Гнатюк відомий і як чудовий перекладач білоруських, польських та серболужицьких поетів. У 1998 році опублікував книгу споминів «Стежки-дороги», за яку удостоєний звання лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка (2000). За словами Леоніда Талалая, «Іван Гнатюк належить до тих небагатьох сучасних українських поетів, які не лише своєю творчістю, а й життям стверджували духовність нації і сприяли її піднесенню. Це той рідкісний випадок, коли Доля митця стає його Музою, а Муза Долею…» У 1949 році 20-річного Івана Гнатюка, молодого поета, учня Кременецького педагогічного училища було заарештовано органами КДБ як учасника визвольної боротьби УПА і засуджено на 25 років покарання, яке він відбував у спецтаборах на Колимі. Втім, ані Сибір, ані важка хвороба не зламали волю письменника і не знищили його любов до рідного слова. Після повернення у 1956 році на батьківщину він був під постійним наглядом КДБ, але продовжував писати.

 

Роковини смерті:

122 роки від дня смерті Фердінанда Вебера (1819–1893), відомого чеського та українського медика, професора акушерства Львівського та Празького університетів, декана медичного факультету Празького університету. Закінчив медичний факультет університету в Празі. Працював лікарем загального та психіатричного шпиталів Праги, окружним лікарем у м. Жовква Львівської обл., професором акушерства Львівського університету (1854-1870); обіймав посаду головного лікаря Львівського військового та холерного шпиталів. За заслуги в медицині та охороні здоров’я нагороджений дворянським титулом von Ebenhof. Автор низки наукових праць у Львівській, Віденській і Празькій медичній пресі, серед них підручник акушерства, посібник для акушерок та брошура про методи дотримання антисептики в акушерстві. Брав активну участь у заходах боротьби з холерою в Галичині. Був прихильником застосування антисептичних засобів при пологах.

 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини