17 жовтня. Пам’ятні дати

опубліковано: 2018.10.17 | Коментарів: 0 | Переглядів: 81
Сьогодні Міжнародний день боротьби за ліквідацію бідності. Про це інформує Укрінформ у рамках проекту Єдина країна - Україна і світ

Історія проведення Міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності починається 17 жовтня 1987 року. Того дня понад сто тисяч людей зібралися на площі Трокадеро в Парижі, де в 1948 році була підписана Загальна декларація прав людини, щоб віддати данину пам'яті жертв бідності, насильства і голоду. Присутні заявили, що бідність є порушенням прав людини, і підтвердили необхідність спільними зусиллями добиватися дотримання цих прав. Відповідні заяви були вибиті на пам'ятному камені, відкритому в той день. З того часу, кожного року, люди різних рас, переконань, станів і соціального походження збираються 17 жовтня, щоб підтвердити незмінність своєї позиції і продемонструвати солідарність з незаможними. Такі ж пам'ятні камені були відкриті в багатьох країнах світу, і вони є місцем збору для проведення Дня. Один з таких каменів знаходиться в саду Центральних установ ООН, і саме біля нього проводиться щорічна урочиста церемонія організована Секретаріатом ООН в Нью-Йорку.

Тема Міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності у 2018 році – «Спільна робота з найбільш вразливими верствами населення на благо створення інклюзивних спільнот для забезпечення прав і гідності для всіх». Вона вказує на важливість захисту прав людини, особливо вразливих верств населення та взаємозв'язок забезпечення прав і свобод громадян і боротьби з бідністю.

Серед спеціалістів на сьогодні існує декілька підрахунків бідності. Приміром, Всесвітній банк встановив, що нині міжнародна межа бідності становить 1 долар 90 центів на день. Нині на цю суму живе близько 10% населення планети, і майже половина найбідніших людей проживає в країнах Африки.

Події дня:

Цього дня у 1659 році в Переяславі між Юрієм Хмельницьким і московським урядом було підписано угоду, якою регулювалося політичне й правове становище козацької України в складі Московської держави (Переяславські статті). Російські воєводи мали право стояти в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані.

Ювілеї дня:

322 роки від дня народження Якова Андрійовича Марковича (1696-1770), відомого українського державного діяча, мемуариста. Походив з багатого і впливового старшинського роду. Закінчив Київську академію, де був улюбленим учнем Феофана Прокоповича. Служив наказним лубенським полковником, генеральним підскарбієм. Був одружений на доньці гетьмана Павла Полуботка. Зібрав величезну бібліотеку, де були рукописні твори з усієї України. Протягом 1717-1776 рр. вів щоденник (називав його «домашнім протоколом»). Твір є продовженням «Кройніки» наказного гетьмана Павла Полуботка (батька дружини Якова Марковича), події в якій доведено до 1715 р. У щоденнику простежено розвиток економіки, соціальних відносин і культури Гетьманщини (Лівобережної України з Києвом). Відображено колоніальну політику російського царизму в Україні, показано яким важким тягарем лягли на український народ руйнівні війні, що вела Росія з Туреччиною (передусім, за рахунок українських козаків і селян). Щоденник містить багато майстерно виписаних картин і деталей побуту ХVІІІ ст. В ньому чимало витягів з періодики, у т.ч. зарубіжної (польської, німецької, французької), копій віршів, рецепти тощо. Рукопис твору зберігається у ЦНБ ім. В.І. Вернадського АН України.

204 роки від дня народження Якова Федоровича Головацького (1814–1888), українського вченого, етнографа, літературознавця, поета, історика, священика УГКЦ, педагога, громадського діяча. Співзасновник об’єднання «Руська трійця» (крім Якова Головацького до нього входили його побратими Маркіян Шашкевич та Іван Вагилевич), співавтор альманаху «Русалка Дністровая». Професор Львівського університету (викладав українську мову та літературу); в 1864-1866 рр. – ректор. У 1867 році емігрував з родиною до Росії, сподіваючись одержати кафедру в одному з університетів. Однак цього не сталося, оскільки він недосконало володів російською мовою. Зрештою його призначили головою «Археографической комиссии для разбора древних актов» у м. Вільно (Вільнюс). В 1878 році у Москві вийшли у кількох томах славнозвісні «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» – результат праці майже всього життя науковця. До зібрання увійшли історичні, побутові, обрядові (колядки, гагілки та ін.) пісні, а також коломийки та багато інших зразків самобутньої української народної творчості. Про цю працю залишили свої схвальні відгуки багато вчених. З визначних наукових робіт Головацького пізнішого періоду слід згадати «Географический словарь западнославянских и югославянских земель» (1884), який високо оцінили фахівці ряду країн, зокрема Чехії та Польщі. В останні роки життя вчений працював у бібліотеці Віденського університету, де продовжував наукову діяльність, вивчаючи минуле галицьких і буковинських земель. Помер у Вільно, там і похований.

Цього дня народився Іван Драч (1936-2018), український поет-шістдесятник, перекладач, кіносценарист, драматург, громадський діяч. Герой України (2006), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1976). Автор збірок поезій «Соняшник» (1962), «Протуберанці сонця» (1965), «Корінь і крона» (1974), «Теліжинці» (1985), «Противні строфи» (2005) та ін. Іван Драч є також автором сценаріїв кінофільмів, що давно стали класикою українського кіно: «Камінний хрест», «Криниця для спраглих», «Пропала грамота». Йому належать переклади поезій Ципріяна Норвіда, Поля Елюара, Фредеріко Гарсіа Лорки, Назима Хікмета. Очолював Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, був народним депутатом, першим головою Народного Руху України. До слова, Драч ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнював себе з «волом, робочою бджолою». За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджував, що «дуже мало досяг». Саме як і належить «трудящій бджолі», а не плигучій блосі. Його енергія, впертий оптимізм і віра – у життя, в людей, у власну країну (і це попри особисті трагедії) – вражає й сьогодні та надихає більш молодих. Повагу викликає не тільки кількість зробленого Драчем, але й якість. Митець ніколи не опускався нижче певного рівня, не був помічений у халтурі. Поет Іван Драч – це легка іронія та філософічність без занудства. Він – справжній інтелектуал, що широко і в кольорах бачив світ і тонко розумів його. Але, мабуть, найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним комуністом, чесним політиком, і залишався просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.

 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини