Чому поганий мир — краще хорошої війни

Опубліковано: 2014.09.19 | Коментарів: 0 | Переглядів: 690
Чи відчули ви момент, коли ваше серце зачерствіло, завмерло,
майже перестало відчувати біль? Чи то пак не серце, а мозок став
відгороджуватися від того, що відбувається. Пригадайте лютневі події. Майдан.
Скільки надії та віри було в перемогу в кожного з нас — і в тих, що беззбройні
ішли на автомати, і в тих, хто молився за них. Ми разом оплакували Небесну
Сотню, ми знали кожного Героя, принаймні зі своєї області, котрого ховали під
тужливе “Пливе кача”.
 
А що маємо сьогодні? Війна... Слава Богу, що це далеко… Десь
на Луганщині чи Донеччині загинули мирні жителі, зокрема маленькі діти.. Як
добре, що “ГРАДи” та “УРАГАНИ” б’ють не тут, а там… На батьківщину привезли “груз 200”… Саме це і найстрашніше — просто черговий
“груз 200”.
Ось так. Без імені, без прізвища. Бо наш мозок відмовляється засвоювати всю цю
негативну інформацію, якої стало надто багато. Напевне, медики і психологи
скажуть, що це нормально. Це захисна реакція організму, інакше ми просто б
збожеволіли. Але я так не хочу. Чуєте, НЕ ХОЧУ! Бо у кожного юнака чи чоловіка,
котрий загинув у пекельному вогні на сході нашої колись квітучої України, є
старенькі мама та тато, котрі втратили на старість опору; є кохані дівчата, які
так і не одягли весільні обручки; вірні дружини, які мріяли, ні, напевне знали,
що проживуть з разом обранцями до старості і відгуляють золоте весілля;
маленькі сини та дочки, яких батько уже ніколи не візьме на руки та не
приголубить, не поведе до школи, не благословить на самостійне життя… Так би не
мало бути! А ми навіть не пам’ятаємо, як звати цих Героїв, навіть не знаємо
скільки їх. 
 
Сьогодні в “Однокласниках” я побачила фото маленької
першокласниці у вкраїнському вбранні біля могили батька. Він загинув у той
день, коли в неї у садочку був випускний, так і не побачивши фото своєї
принцеси, котре вона просила зробити спеціально для тата. Її батько Петро
Безпалько та його колеги були одними з перших прикарпатців, котрі загинули у
зоні АТО — гелікопептер Мі-8 29 травня збили терористи під Слов’янськом. Бійці
міліцейського спецрозділу “Беркут” своєю кров’ю наче змили ганьбу, яка лягла на
всіх правоохоронців після Майдану. А скільки таких жертв ще буде згодом… А та
маленька дівчинка та її ще менший братик, мама яких, до речі, калушанка, залишиться
самі зі своїм болем. Бо ми, зокрема і я, вже це майже забули. Ми перестали запам’ятовувати
імена, бо їх стільки, що тепер це — статистика. Жахлива страшна статистика. 
 
Саме тому я вважаю, що поганий мир — краще хорошої війни.
Хай багато хто вважає по-іншому. Я молю Бога, щоб ця війна якнайскоріше
закінчилася. І рідні та близькі більше ніколи не зустрічали домовини.
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль: