Коли Україна залита кров’ю…

Опубліковано: 2014.02.20 | Коментарів: 0 | Переглядів: 382

Чи могли ми повірити ще кілька років, ще кілька місяців тому, що на 23-му році незалежності головна вулиця Києва — Хрещатик вмиється кров’ю своїх дітей?

Чи зможе колись Україна порахувати тих, хто віддав за неї свої життя в ці чорні дні? Тих, хто стояв на передовій, коли силовики починали штурм; тих, в кого влучила снайперська куля; тих, в кого зупинилося серце від побаченого; тих, хто накривав гранати своїм тілом, щоб вберегти побратимів… Їх відспівували просто на вулиці, на мокрому асфальті.

Щоками дорослих чоловік, які ще кілька годин тому безстрашно ішли в атаку, котилися гіркі сльози. Бо перед ними ті, кого не змогли вберегти, ті, які померли, аби дати другим шанс. Більшість загиблих — це молоді хлопці, не старше тридцяти. Їм ще жити і жити, виховувати дітей… Їх, скоріш за все, ніхто і ніколи не порахує. Бо побратими, не довіряючи нікому, адже мають інформацію, що в київських моргах зникають тіла, після опізнання покійних відправляють їх додому, до рідних, не повідомляючи про це київську міліцію.

А скільки поранених? Сотні, тисячі?... Кількість жертв по обидві сторони протистояння зростає. І не має тут ні своїх, ні чужих, бо всі ми — українці.

Ilata N.

 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль: