КУДИ ЗНИКАЄ КОЛИСКОВА?

Опубліковано: 2013.08.15 | Коментарів: 0 | Переглядів: 756

“Наталю, які компакт-диски ти ставила слухати своєму синові? — поцікавилася у мене знайома молода мама. — А то я щось ніяк не можу підібрати таку музику, під яку моя дитина швидко засинала б”… Правду кажучи, я навіть не знала, що відповісти їй. Адже мені навіть не було відомо, що тепер у моді, коли малюки засинають під звуки, що линуть із динаміків музичного центру. На піку популярності — класика. Так, я знаю, що багато вчених із різних країн світу довели, що така музика позитивно впливає на фізичний та розумовий розвиток як дорослих, так і дітей. Але як бути із колисковою? Невже пісні, які співали нам наші матері, — і справді пережиток минулого?

… Монотонно поскрипує колиска, у затіненій кімнаті — золотаво-медяний півморок, пронизаний запахом маминого молока, ніжний, плавний голос рідної людини… Це ми пам’ятаємо з дитинства. І хочемо позбавити наших малюків.

Колискова пісня допомагала мамі та дитині “налаштуватися” один на одного, налагодити біологічні годинники, щоб метушня із немовлям не втомлювала маму, а була для неї задоволенням.

“Щоб співати, потрібно мати гарний голос та музичний слух”, — чую у відповідь. Звісно, якщо збираєшся виступати на сцені. Але повірте, маленькій істоті, яка лежить у ліжечку, байдуже, які у матері вокальні дані. Для дитини мелодійний мамин голос — найкращий у світі! І не має значення, що жінка у школі із співів мала не більше “трійки”.

“Та я б, може, і сама співала, — відповідає мені молоденька мама, — але крім “Баю-баюшки-баю, не ложися на краю” нічого не знаю”. А це вже проблема! Тоді, коли ми боремося, щоб на шпальтах газет, із теле- та радіоефіру звучала тільки українська мова, наші діти виростають на російськомовній “страшилці”. А як інакше можна назвати пісеньку, в якій розповідається про злого звіра, який викраде маля і понесе до лісу? А потім батьки ще й дивуються, чому їхні діти бояться залишатися самі в кімнаті у темряві.

А тим часом наші мудрі прабабусі, ввібравши досвід десятків поколінь, у простеньких, невигадливих пісеньках бажали своїм діткам не тільки міцного сну, але й щасливої долі. Колискова споконвіку була не тільки простою піснею, а й оберегом. Перші вірші маляти недарма схожі на заклинання: вони й повинні попередити про небезпеки, які таїть у собі навколишній світ. Адже у далині від матері дитина може стати жертвою ворожих злих сил. Але маля є кому захищати, з ним його численні друзі: гулі всю ніч сидітимуть біля колиски, котик поділиться калачем, собачка прожене всіх чужих, які хочуть збудити маленьких хлопчика чи дівчинку. Колискова “програмувала” тільки на добро: “будеш сто літ жити, в жупані ходити”, “ой щоб спало, щастя мало” тощо.

Крім народних колискових пісень, є багато прекрасних літературних композицій українських поетів. Чого тільки варті “Перша колискова” Миколи Вінграновського, “Лебеді материнства” Василя Симоненка та ін.!

Інколи матері, які не знають колискових (а тільки “Люлі-люлі, прилетіли гулі” є більше десяти варіантів), наспівують звичайні народні пісні. Але знавці не рекомендують цього робити. Все-таки більшість ліричних народних пісень (ну справді, не засне ж дитина під веселу коломийку) — це туга через нещасливу любов, розлуку з коханим. А навіщо налаштовувати дитя на погане? Зрештою, можна придумати щось і самій.

Колискова — це той світлий промінчик, який іде від маминого серця до серденька маленької крихітки. Але якщо мати категорично відмовляється співати власній кровиночці, то краще вже нехай маля слухає класику, а не російську “попсу” чи іноземне “казна-що”.



Наталя Павлечко

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль: