Оля Бреславська: “Історію творять маленькі люди”
Опубліковано: 2013.12.13 | Коментарів: 0 | Переглядів: 730Історію творять маленькі люди
Історію творять маленькі люди у великій кількості
І не важливо скільки їх буде – сто тисяч чи двісті.
Апогею сягає рівень свободи і зрілості
Ті, що на сходинку вище – лишаються в мінусі
Ті, що пов́ели народ – злякалися нації.
Не оглядались назад, а росла вже нова генерація,
Що не вміє мовчати і крихти шукати на таці,
Що вимагає правд і прямої люстрації.
Велика родина козацького роду у серці країни -
Рівні собою в людськім, у любові і гідності -
Змогла довести, що країна готова на зміни!
Історію творять маленькі люди в великій кількості...
Герої вмирають стоячи
Коли день починається ввечері, коли ніч - безконечна сієста,
Побратими рятуються втечею; їхнє "разом" – монетна решта
За майбутнє давно проплачено, чийсь прибуток - то твоя жертва
Ще не раз за гріхи заплачемо. Ми налякані, надто вперті!
Чи не вперше любов шматуємо, а на ранок вона загоїться.
Ми ненавидим, потім любимо, а за нас на колінах моляться
Буде завтра уже не боляче - ніч зробила блаженне диво:
Ти герой, бо молився стоячи, коли нелюди тіло били…
Ти герой, та що варта слава, коли душу зім"яли в пригорщу?
І втоптали налякану правду у стурбовано-сонну площу?
Повернувся! А там вже тисячі, сотні тисяч сердець гарячих!
У голодній і зимній тисняві, вже немає сліпих, ледачих!
Буде завтра уже не боляче, ніч зробила блаженне диво:
Герої вмирають стоячи, але ніч їх життям причастила!
Я поділюся з Тобою
Я поділюся з тобою дощем і вітром -
Вийму з кишені пальто вологість і втому.
Ноги намокли, пальці замовкли, а треба бігти -
Будити примерзлі калюжі в місті чужому,
Вмикати в зашторених вікнах ілюзію світла,
Стукати-гримати злісно в зачинені двері,
Спалити минуле, лиш віру залишити тліти
На кованій лавці під дубом в маленькому сквері.
Намокле пальто, ніби згадка про дощ учорашній,
Що всипався снігом на зім'яті вітром намети.
А надії - голубці там ночувати не страшно,
Її в теплих светрах сховають щасливі студенти.
Я поділюся з тобою гарячим чаєм,
Ковтком повітря, що видихує скромна ватра,
Словом «люблю», що вітає твоє «навзаєм»…
Давай почекаєм. Мрія здійсниться завтра!
У молитві
Зісковзує біль
...по краплині
...сльозами
...на груди.
Воском німим утікає в долоню самотня свіча.
Погляд у полум"ї гріє надію. Схилені люди
Сховали гріхи у кишенях старого плаща.
Між нами перетяг
...чи потяг
...чи втомлена тиша.
Навчилася чути її та знаю на дотик яка.
Монолог у молитві... Розмова душі зі Всевишнім..
...Підняла з колін чиясь тепла і дужа рука...