Оля Бреславська: “Історію творять маленькі люди”

Опубліковано: 2013.12.13 | Коментарів: 0 | Переглядів: 472

Історію творять маленькі люди

Історію творять маленькі люди у великій кількості

І не важливо скільки їх буде – сто тисяч чи двісті.

Апогею сягає рівень свободи і зрілості

Ті, що на сходинку вище – лишаються в мінусі

Ті, що пов́ели народ – злякалися нації.

Не оглядались назад, а росла вже нова генерація,

Що не вміє мовчати і крихти шукати на таці,

Що вимагає правд і прямої люстрації.

Велика родина козацького роду у серці країни -

Рівні собою в людськім, у любові і гідності -

Змогла довести, що країна готова на зміни!

Історію творять маленькі люди в великій кількості...

 

 

Герої вмирають стоячи

Коли день починається ввечері, коли ніч - безконечна сієста,

Побратими рятуються втечею; їхнє "разом" – монетна решта

За майбутнє давно проплачено, чийсь прибуток - то твоя жертва

Ще не раз за гріхи заплачемо. Ми налякані, надто вперті!

Чи не вперше любов шматуємо, а на ранок вона загоїться.

Ми ненавидим, потім любимо, а за нас на колінах моляться

Буде завтра уже не боляче - ніч зробила блаженне диво:

Ти герой, бо молився стоячи, коли нелюди тіло били…

Ти герой, та що варта слава, коли душу зім"яли в пригорщу?

І втоптали налякану правду у стурбовано-сонну площу?

Повернувся! А там вже тисячі, сотні тисяч сердець гарячих!

У голодній і зимній тисняві, вже немає сліпих, ледачих!

Буде завтра уже не боляче, ніч зробила блаженне диво:

Герої вмирають стоячи, але ніч їх життям причастила!

 

 

Я поділюся з Тобою

Я поділюся з тобою дощем і вітром -

Вийму з кишені пальто вологість і втому.

Ноги намокли, пальці замовкли, а треба бігти -

Будити примерзлі калюжі в місті чужому,

 

Вмикати в зашторених вікнах ілюзію світла,

Стукати-гримати злісно в зачинені двері,

Спалити минуле, лиш  віру залишити тліти

На кованій лавці під дубом в маленькому сквері.

 

Намокле пальто, ніби згадка про дощ учорашній,

Що всипався снігом на зім'яті вітром намети.

А надії - голубці там ночувати не страшно,

Її в теплих светрах сховають щасливі студенти.

 

Я поділюся з тобою гарячим чаєм,

Ковтком повітря, що видихує скромна ватра,

Словом «люблю», що вітає твоє «навзаєм»…

Давай почекаєм. Мрія здійсниться завтра!

 

 

У молитві

Зісковзує біль

         ...по краплині

         ...сльозами

         ...на груди.

Воском німим утікає в долоню самотня свіча.

Погляд у полум"ї гріє надію. Схилені люди

Сховали гріхи у кишенях старого плаща.

 

Між нами перетяг

         ...чи потяг 

         ...чи втомлена тиша.

Навчилася чути  її та знаю на дотик яка.

Монолог у молитві... Розмова душі зі Всевишнім..

...Підняла з колін чиясь тепла і дужа рука...