Ольга Бреславська: “А знаєте, чим пахне стометрівка, коли її розбудить Станіслав?”
Опубліковано: 2013.07.09 | Коментарів: 0 | Переглядів: 633Заблукала старість в посивілих скронях
Заплела у коси паростки весни
Заховала завтра у страху долонях
Загорнула вчора в чорно-білі сни
Лиш одне сьогодні тішить ясні очі,
Бо дитячим сміхом розмалює дім
Витинає з ранку наміри пророчі
І ховає смуток в плетиві густім
Заблукала старість в посивілих скронях
Висіяла мальви з бабциних кишень
Усміхнувся тепло пожовтілий сонях
І зронив на плечі літа новий день
Не людно у Раю…
Не людно у Раю…
Сліди поподинокі
Змиває із піску піниста хвиля.
До горизонту днів і відчайдушних кроків
Лиш сотня літ – піщана миля.
Не людно у Раю…
Самотні сірі душі
Гойдають ненароджених із лона.
Земним-бо до небес і до життя байдуже,
Бо моляться до ідола і клона.
Не людно у Раю…
Вже сонце у зеніті,
І дзвін луною кличе на молитву.
Та люди на землі ще грішні й ненаситні,
Рвуть на шматки любов…
Хіба в Раю їм жити?
Мій Станіслав
А знаєте, чим пахне стометрівка,
Коли її розбудить Станіслав?
І як голосить втоптана бруківка,
Лиш тільки б вечір скроні причесав?
А як тримає ритм вокзальне плесо
На перевеслі колій і доріг?
А он манить у храм вечірня меса
Органний бас мажорно переміг
Чи бачили, як лебеді танцюють
Гортають хвилі озера крильми?
А як мости над ріками тупцюють,
Зігнувши руки-спини під людьми?
А хочете…? Чи чуєте? Не треба!
Зайві слова - то ранок приласкав
Люблю це місто, в нім моя потреба
А Вам також наснився Станіслав?