Гібридний «сепаратизм» на «гібридній» війні

Опубліковано: 2019.03.04 | Коментарів: 0 | Переглядів: 825

Вже більше 5 років населення України знає, що «Русская весна» - це не роман Нормана Спінрада, а визначення масових заворушень та виступів на Сході України під антиукраїнськими, проросійськими лозунгами. Це була серія акцій проведених за участі російських спецслужб та найманці у східнихцентральних і південних регіонах України у березні-квітні 2014 року, учасники яких виступали здебільшого за відокремлення півдня і сходу України та приєднання цих регіонів до Росії, проведення суто-місцевих референдумів (не передбачених Конституцією України) щодо федерального устрою України, надання російській мові статусу другої державної та проти нової української влади. Тепер сплесками сепаратизму позначена нова українська реальність. Проте варто розуміти: силові акції на Південному Сході України зовсім не відповідають сталим уявленням про сепаратистські дії.

Отже, термін "сепаратизм" походить від латинського separatio, тобто – відокремлення. Сепаратисти або вимагають для себе та своїх прихильників права автономії, або хочуть створити зовсім нову державу. Часто сепаратизм зароджується там, де грубо порушуються права людини, національних та расових груп, і в такому разі можна говорити про правозахисну складову цього руху. До речі, наслідком такого відокремлення може стати нове державне утворення, громадяни якого скинули з себе ярмо колоніалізму. Як бачимо, основний принцип сепаратизму: створити на певній території незалежну державу та захищати право своєї нації на самовизначення. Ось чому дії, які ми бачимо на Сході та Півдні України, не можна називати проявами сепаратизму в правдивому розумінні цього слова.

По-перше, мітинги та силові акції в Донецьку, Луганську та Харкові проходять під російськими державними прапорами і з криками: "Росія, Росія!" А вимоги тих, кого преса охрестила сепаратистами, – відокремитися від України, створити власну державу, і тут же, негайно, стати частиною Російської Федерації. Тоді як ані баски, ані квебекуа, ані косовари, словом, жодна з груп, котра практикує реальний сепаратизм, не хотіла стати частиною іншої держави. Більше того – не просить від сторонніх осіб військової підтримки.

По-друге, право націй на самовизначення на Південному Сході України не порушене. Хоч головний тренер донецького "Шахтаря" Мірча Луческу й вважає, що збройне захоплення будівель – через заборону в Донецьку вільного обігу російської мови, якраз російськомовні громадяни становлять тут більшість. Навіть більше: за єдність України та під українськими прапорами в цих містах на майдани виходять переважно російськомовні громадяни. А віднедавна боятися треба носіям української мови: їх тут вважають "бандерівцями" та можуть скалічити. В цьому контексті варто згадати свіжий випадок, коли в Криму побили кримського татарина, який на вулиці говорив своєю рідною мовою. А проблеми кримського сепаратизму, нагадаю, теж виносили передусім у мовну площину.

Нарешті, третє: жоден сепаратистський рух не керується ззовні. Так само люди, котрі щиро прагнуть незалежності й національної автономії, не фінансуються з-за кордону. Натомість про те, що озброєні сепаратисти Південного Сходу – банальні заробітчани, говорять і пишуть зараз відверто.  Значить, щойно їх перестануть фінансувати з-за кордону, всякі прагнення до федералізації згинуть, як роса на сонці.

Тому варто говорити не про оформлення сепаратистських рухів, а лише про виток звичайного тероризму збоку російських найманців, до активних проявів якого українцям, на жаль, доводиться звикати, допоки Російська Федерація активно продовжує фінансувати загони «ватників» та підтримувати терористів Л/ДНР, незважаючи на санкції чи міжнародний тиск.

 

 

 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу