Герої не вмирають, вони живуть у нашій пам’яті

Опубліковано: 2018.10.22 | Коментарів: 0 | Переглядів: 66
 
З нагоди Дня захисника Вітчизни у Калуші урочисто відкрили пам’ятні знаки загиблим Героям АТО — Василеві Боднарю, Юрію Пукішу та Павлові Ліщинському.
 
На ВПУ № 7 відкрили меморіальну дошку Юрію Пукішу та Павлу Ліщинському…
Минулої п’ятниці на подвір’ї Вищого професійного училища №7 відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки випускникам училища — Юрію Пукішу та Павлу Ліщинському.

Юрій Пукіш народився 6 травня 1987 року в с. Мостище, закінчив ВПУ №7 у Калуші, навчався у “Львівській політехніці”. Працював на ТзОВ “Синтра”. Взимку 2013-2014 був активним учасником Революції Гідності. А влітку 2014-го записався добровольцем до лав Збройних Сил України. Потрапив до 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, де був стрільцем. З осені 2014 року брав участь в АТО на сході України. Учасник боїв за місто Дебальцеве Донецької області. Загинув Юрій Пукіш 29 серпня 2015 року біля села Герасимівка Станично-Луганського району, що на Луганщині — підірвався на розтяжці. 

 
— Він був тихим та спокійним, любив читати історію, — згадує мама Юрія п. Марія. — Та не міг всидіти вдома, коли почалися заворушення. Пішов на війну. А звідти вже не повернувся. 
 
Павло Ліщинський народився 1 серпня 1995 року в Калуші, закінчив школу №9, згодом — ВПУ №7. З листопада 2013 р. пішов служити за контрактом у 80-ту окрему аеромобільну бригаду Високомобільних десантних військ. На Схід потрапив навесні 2014 року. Загинув 30 серпня 2014 року під час обстрілу російсько-терористичними угрупованнями позицій українських військових в аеропорту “Луганськ”. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
 
— Йому було тільки 19. Своє життя він присвятив Україні, — каже мама Павла п. Маргарита. — І я вірю, що його мрія — про перемогу над ворогом та мирне небо, здійсниться вже скоро. 
 
Чин освячення меморіальної дошки здійснили о. Сергій Олексюк (УГКЦ) та о. Федір Мороз (УПЦ КП). Разом із присутніми — представниками міської та районної влади, учасниками АТО, викладачами та учнями училища — помолилися за упокій душ убієнних Героїв. 
— Низький уклін матерям загиблих солдатів, — сказав о. Федір Мороз, — Вони не дочекалися своїх синів з війни. І хай ті хлопці, що повернулися до рідних домівок, стануть вам опорою та підтримкою. Бо ніколи люди, які ділили шматок хліба та один бліндаж, не будуть чужими.
 
Валентина Прокопів, яка була класним керівником в обох хлопців, розплакалася:
— Один був штукатуром та муляром, інший — столяром. Обоє обрали мирні професії, хотіли розбудовувати нашу державу. Але в нашій країністалася біда — почалися воєнні дії. Вони не змогли стояти осторонь цих подій. І віддали своє таке молоде життя за нас з вами.
 
Згадували хлопців директор ВПУ №7 Володимир Мельник, голова громадського об'єднання Калущини учасників бойових дій (АТО) на Сході України ім. Романа Шухевича Олександр Соколовський та ін. Органічно у виступи вплелися пісні у виконанні народного вокально-інструментального гурту “Передзвін” (кер. — Галина Мисюра). 
 
…а Василю Боднарю — на Калуській школі №7 барельєф
У День захисника Вітчизни на Калуській ЗОШ №7 відкрили пам’ятний барельєф випускнику школи — Василю Боднарю. 
Барельєф виготовив відомий калуський скульптор Ігор Семак — з ініціативи ГО “Івано-Франківська обласна спілка членів сімей загиблих, померлих та безвісті зниклих в зоні АТО” та Калуської міської ради.
 
Василь Боднар народився 29 грудня 1972 р. у с. Ріп’янка. Навчався у Калуській школі №7, продовжив навчання у Бурштинському енергетичному технікумі, з якого перевівся у Калуський хіміко-технологічний технікум. Навчався у музичній школі, улюбленим інструментом була труба. Ну а бокс — це була його стихія. Він був зарахований у секцію боксу, неодноразово брав участь у змаганнях.
Після закінчення технікуму служив в армії, у Севастополі у десантно-штурмовому батальйоні бригади морської піхоти. Згодом пішов у перший миротворчий контингент у Югославії. Василь був активним учасником Революції Гідності, перебував у складі афганської сотні самооборони Майдану. Коли над Україною нависла загроза, став бійцем 24-го батальйону територіальної оборони “Айдар”. Отримав звання “старший сержант”. 27 вересня 2014 року у місті Щастя Луганської області під час мінометного обстрілу російськими бойовиками блокпосту Василь Боднар загинув. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно)”. 
 
На відкриття пам’ятного знаку Василю Боднарю прийшли учні школи, вчителі, родина та учасники АТО з Калущини. Відправив панахиду, разом із присутніми помолився за упокій душі та освятив барельєф о. Ігор Пришляк.
— Нехай цей куточок паломництва буде нагадуванням всім нам про жертву, яку приніс в ім’я України її безстрашний син Василь, — наголосив в о. Ігор. — Молімося за душі загиблих героїв, просімо, щоб ангели-хоронителі берегли живих у цій страшній війні”.
 
— Я не можу знайти таких слів, — зауважила перший заступник міського голови Галина Романко, — щоб виразити біль, який відчувають батьки Василя, його вчителі, побратими. Він віддав своє життя за нас з вами, за те, щоб ми з вами жили у мирі.
 
— Справді, цю пам’ятну дошку ми відкрили не для Василя, — додав представник Івано-Франківської обласної спілки членів сімей загиблих, померлих та безвісті зниклих в зоні АТО Володимир Веркалець, — бо він давно уже у складі Небесної сотні; не для його батьків, бо біль від втрати сина не згладиш нічим. Ми відкрили її для кожного з нас — щоб була нагадуванням про те, кого ми втрачаємо у цій страшній війні. 
Володимир Веркалець презентував для школи №7 книгу “Горять свічки на серці України” — про загиблих воїнів АТО, в якій є і про Василя Боднаря. 
 
— Трагедія родини Боднарів — це трагедія нашої школи, нашого міста, всього нашого суспільства, — підкреслив директор школи Володимир Кіндрат.
 
Згадували загиблого бійця його перша вчителька Любов Главадська, поділився спогадами про сина його батько Федір Іванович:
— Василь завжди був чесним, виступав проти несправедливості. На війну він просто “втік”. Мама не відпускала, а він все одно поїхав — без грошей та речей. Вступив до “Айдару”, куди пішли і більшість з афганської сотні на Майдані. Живим вийшов з-під Дебальцевого. А восени загинув під час обстрілу блокпосту — тоді, коли було так зване перемир’я.
 
 

Наталія Павлечко

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу