На пасіці у Миколи та Марії Боднарів: коли захворієш  любов’ю до бджіл, то вилікуватися від неї уже неможливо

Опубліковано: 2017.08.18 | Коментарів: 0 | Переглядів: 277

Україна — медова країна. Це з малечку знає кожен, бо хто  не споглядав за роботою маленької бджоли: як вона цілісінький день літає з квітки на квітку і збирає цілющий нектар. Людям, для яких бджоли стали — для когось хобі, захопленням, а для когось справою життя, — теж доводиться працювати, як тим комашкам-трудівницям. Адже пасіка потребує уваги від світанку до вечора, з весни до осені. Та українців труднощі не лякають. Напевне, саме тому Україна входить в десятку найбільших світових експортерів меду (згідно з маркетинговим  дослідженням “Ринок меду в Україні”, проведеним компанією Alliance Capital Management у 2016 році) та є лідером в Європі з виробництва меду. Але щоб меду на пасіці було вдосталь, бджолосім’ї повинні бути міцними та здоровими, пристосованими до наших погодних умов та, бажано, породистими. Саме на вирощуванні бджіл та племінних бджоломаток карпатської породи, крім збору меду, і спеціалізується племінний бджолорозплідник "Карпатська бджола". Із господарями цієї пасіки Марією та Миколою  Боднарями спілкувалися "Вісті Калущини" напередодні професійного свята пасічників, яке в Україні відзначається 19 серпня. 

— Маріє Василівно, пригадайте, як у Вашому житті з’явилися бджоли?
— Цього року минуло 30 років, як мій чоловік Микола придбав першу бджолосім’ю у місцевого пасічника. За літо вона принесла нам аж три літри меду. Медогонки у нас своєї не було, тож довелося зичити, і чоловік віз її на велосипеді через усе село. Знаєте, це був найкращий і найсолодший мед за всі роки пасічникування — бо ж перший! На жаль, восени ця бджолосім’я загинула. Вже тепер розуміємо, що вона постраждала від кліща вароа, проте тоді ми ще багато чого не знали. 
Цей прикрий початок  не злякав мого чоловіка, бо наступного року він придбав уже три бджолосім’ї у пасічника з села Кропивник.  З них зробив ще три відводки, і всі перезимували. З цього любительського захоплення і почалася, як показав розвиток подій, улюбленою справою всього наступного нашого життя. Коли захворієш любов’ю до бджіл, то вилікуватися від неї уже неможливо. У 1991 році незалежність України ми зустріли пасікою в кількості п’ятдесят бджолородин. 
Погодні умови в передгір’ї Карпат не завжди сприятливі для медозбору.  Посівів  медоносних культур в умовах стаціонару теж не було (це вже тепер фермери, сільськогосподарські підприємства на орендованій землі вирощують ріпак, гречку, соняшник, які є медоносами), тож для виживання справи почали формувати і реалізовувати відводки бджіл (бджолопакети).
 
— Щоб професійно займатися чистопородним розведенням бджіл, потрібно мати відповідні знання.
— Звісно. Тому у 1999 році, після теоретичного навчання на курсах в Інституті бджільництва та практичного досвіду на пасіці кандидата сільськогосподарських наук Василя Гайдара, ми почали працювати у напрямку чистопородного розведення бджіл карпатської породи вучківського типу.  З того часу Василь Антонович став наставником і найкращим порадником в усіх питаннях, які виникають у роботі з бджолами. А їх, повірте, чимало: часто відбувається різка зміна клімату, виникають нові, раніше невідомі хвороби.
За два роки пройшла повна заміна місцевих бджіл на чистопородні карпатські бджоли вучківського типу. Племінний матеріал оновлюємо щороку: купуємо до 50 вучківських бджоломаток в селі Вучкове Міжгірського району Закарпатської області. У 2001 році пасіка отримала статус племінної, в 2003 році — створено приватне підприємство "Карпатська бджола" з підтвердженням статусу племінного. А вже в 2009 році "Карпатська бджола" отримала статус племінного бджолорозплідника. 
 
Бджолина наука
— Розкажіть детальніше, як на пасіці подружжя Боднарів виводять бджолиних маток.
— У спеціально виготовлені воскові мисочки переносимо з материнських сімей личинки віком до однієї доби від найкращих вучківських маток. Розміщуємо їх у сім’ї-виховательки, які і вигодовують личинок. Така методика описана Фрідріхом Рутнером. Зазвичай у травні зайняті 20-25 сімей-виховательок, впродовж сезону — 10-15. 
На 11 день зрілі маточники переносимо в нуклеуси — це невеликі вулики для вирощування плідних бджоломаток. Нуклеуси є різні — від одно- до десятимісних.  На нашій пасіці використовуються три типи — 3, 4 та 8-ми місні. Кожен із них має як свої переваги, так і недоліки. Тримісні вигідні тим, що при заселенні використовується найменша кількість бджіл. Зате при холодних веснах, особливо у нашому прикарпатському кліматі, заселяти їх навіть у другій половині травня небезпечно. Восьмимісні в цьому випадку мають перевагу — вони краще забезпечують себе теплом. Проте кожний з них потребує по 140 г живих бджіл, яких навесні не вистачає. Тож віддаємо перевагу чотиримісним нуклеусам, тим більше, що вихід плідних маток у відсотковому відношенні з чотиримісних більший, ніж із восьмимісних. Вулики використовуємо тільки лежаки.
Покращити продуктивність пасіки можна, придбавши як плідні, так і неплідні племінні  бджолині матки із невеликою “свитою”. Для цього використовуються спеціальні  пересилочно-підсадні клітки. Вони забезпечують  бджолам комфортне перебування під час пересилки поштою, мають достатньо спеціального корму, що називається канді, а також доступ свіжого повітря.  Українська пошта доставляє їх у найвіддаленіші села за дві з половиною-три доби.
 
— На пасіці працюєте самі, чи наймаєте працівників?
— З  бджолами ми працюємо сім’єю. Виведення бджоломаток — дуже копітка і відповідальна справа. Ми несемо особисту відповідальність за кожну бджолину сім’ю і матку. Особливу увагу приділяємо санітарно-гігієнічним умовам утримання бджіл, профілактиці та лікуванню від кліща вароа, адже він провокує інші захворювання. В умовах небагатої природної кормової бази важливо не допустити голодування бджіл, особливо бджоломаток на всіх етапах їх виведення. 
 
 — Кому і куди продаєте бджіл? — цікавлюся. — І як узагалі їх транспортувати?
Транспортувати бджолині сім’ї у бджолопакетах можна, до прикладу, вантажівкою. Бджолопакет — це чотирирамковий відводок, поміщений у спеціальний ящик, що містить не менше двох-трьох  рамок закритого бджолиного розплоду, 2-3 кг корму та 1,2-1,5 кг робочих  бджіл. Обов’язково тут має бути повноцінна плідна матка. Бджолопакети потрібні не тільки новачкам, але й досвідченим господарям для розширення своєї пасіки. Раніше наші бджоли активно реалізовувалися за кордон, тепер тільки в межах України.  Кілька років тому у нас велику кількість бджолопакетів придбав для своєї особистої пасіки екс-президент Віктор Ющенко.
 
— До речі, а чому Ви зосередили увагу на розведенні бджоли саме карпатської породи?
— Тому що вона — найбільш пристосована до наших умов.
— Ще б пак, — долучається до розмови Мирослав Степанович Кусень, пасічник із Войнилова, який завітав до п. Марії у справах — купити бджоломатку. — Перші чотири бджолосім’ї я придбав у 2002 році. Зараз на моїй пасіці — уже 51 бджолосім’я. Ті перші бджоли були італійської породи. Як виявилось, "італійки", не надто пристосовані до довгих зим та затяжних весен. Зокрема, за зиму споживають багато корму, часто хворіють, навесні погано нарощують силу. Влітку рої часто тікають. А от "карпатка" — і морозостійка, і меду набагато більше збирає, і досить спокійна. Тож тепер я щороку купую на племінній пасіці по декілька бджоломаток карпатських бджіл — щоб повністю змінити породу на своїй пасіці. Для цього також потрібно знищувати всіх італійських трутнів, залишати тільки карпатських, а це не завжди вдається. Проте іншої породи, крім карпатської, я не хочу. До всього, — додає, — "карпатки" — ще й вельми плодоносні. Цього року навесні я продав 46 бджолопакетів.
 
Зі США — на екскурсію до Угринова
— Знаю, що Вашу пасіку не одноразово відвідували іноземні делегації? — звертаюся до Марії Василівни.
— У 2013 році на пасіці "Карпатської бджоли" побувала делегація з Апімондії-2013. Апімондія — це Міжнародна федерація бджільницьких асоціацій, штаб-квартира якої в Римі. Ця всесвітня організація об’єднує вчених, підприємців та громадських діячів, котрі зайняті в галузі бджільництва. Раз у два роки відбувається конгрес Апімондії, на який з’їжджаються бджолярі з різних куточків світу. Участь в одному із конгресів, що відбувався у Франції, брав участь і мій чоловік. У 2013 році конгрес проводився в Україні. В рамках роботи Апімондії-2013 на нашу пасіку завітали делегати із країн Євросоюзу, Канади та США. Вони цікавилися саме розведенням бджолиних маток.
Загалом Сполучені Штати вельми цікавляться українською технологією розведення бджіл. Минулого тижня "Карпатську бджолу" знову відвідувала делегація з цієї країни: разом із головою громадської організації "Братство бджолярів України" Тетяною Васильківською прибув представник посольства США в Україні. Його цікавило, в яких умовах ми розводимо бджіл, як їх утримуємо, чим годуємо тощо. Тож до колекції подяк додалася і подяка від посольства США.
 
У 2016 році з нагоди проведення науково-практичної конференції "Карпатські бджоли в Євразійському просторі" було презентовано навчально-публіцистичне видання — фотоальбом, який в ілюстрованій формі знайомить з першоджерелами походження карпатських бджіл та з людьми, завдяки яким феномен карпатської бджоли став відомим. Серед знаних пасічників України — і подружжя Миколи та Марії Боднарів. Адже їхня пасіка єдина в Івано-Франківській області має статус племінного бджолорозплідника, який дійсно постійно і творчо працює в напрямку збереження і примноження слави карпатської бджоли.  
 
— За 30 років роботи різноманітних нагород назбиралося чимало. Чи можете відзначити окремі з них.
—   Приємними були пам’ятні медалі Міжнародних конгресів "Апімондія" та "Апіславія"; медаль за популяризацію та розвиток карпатської бджоли, на якій зображено основоположника вивчення і масової репродукції карпатської бджоли професора Аветисяна Г. А; грамоти із міжнародних агропромислових виставок; подяки від іноземних делегацій. 
Раз у два роки у Косові до Дня міста проводять фестиваль меду і бджіл "Гуцульська бджоляндія", в якому "Карпатська бджола" традиційно бере участь. Там ми познайомилися із членами громадської організації "Карпатська еко пасіка". Це — молоді люди, які прагнуть займатися племінною роботою, працюють над покращенням якості бджіл. І вони попросили нас допомагати їм. Тож проводимо семінари, практичні навчання, надсилаємо на "Карпатську еко пасіку" плідних і неплідних маток. Цьогоріч Косівська влада оцінила наш вклад у допомогу пасічникам, нагородивши “Карпатську бджолу” дипломом. 
 
— Нещодавно в Івано-Франківську відбувся Міжна­родний фестиваль меду. ­Чи брали Ви в ньому участь?
— Так. Організатори запросили нас виступити на конференції з темою “Шляхи покращення якості бджіл карпатської породи”. Це дуже широка тема, і вкласти її у рамки півгодинного виступу було неможливо. Ми змогли звернути увагу пасічників на важливі проблеми галузі тільки поверхнево. Загалом на конференції розглядалося багато різноманітних тем. Вважаю, що надалі такі конференції слід проводити з вужчою тематикою, щоб можна глибоко висвітлити теми профілактичного лікування, дотримання санітарно-гігієнчних вимог та виживання бджіл в умовах різкої зміни клімату в сторону потепління.
— Дякую за розмову. Успіхів Вам у Вашій нелегкій справі!
 
 
На пасіці у Миколи та Марії Боднарів “Вісті Калущини” познайомилися з їхніми колегами —  людьми, які не уявляють свого життя беж бджіл
 
Інженер-механік і бджоли
Дмитро Лошак — викладач Калуського хіміко-технологічного технікуму, інженер-механік-дослідник, який більше 30 років свого життя присвятив бджолам.
— Виводимо маточок під одним брендом — “Карпатська бджола”, — коментує Марія Боднар. — Дмитро Володимирович — добрий матковод, разом співпрацюємо десь років 15-16. 
 
— Як у викладач точних наук захопився бджолами? — запитую Дмитра Володимировича.
— Напевне, це ще з юності. У мого батька був добрий товариш. Вони разом ка­ва­лерували, потім стали дружити сім’ями. А дядько Василь був пасічником від ді­да-прадіда. Пам’ятаю, пошле мене тато до нього по мед, він накриє стіл, поставить медовуху і розповідає. А про бджоли дядько Василь міг говорити зранку до ночі. Отак, скоріш за все, і зародилась у мене любов до бджіл. Проте від­разу стати пасічником не було можливості. Я спершу навчався, потім став працювати у Львівській політехніці. Жили з дружиною у Львові. А на балконі вулик не поставиш. У 1985 році  я переїхав до Калуша. А вже наступного літа купив два бджолопакети. Бджоли купив, — розводить руками, — а селити їх не було де, бо вуликів  не мав. Довелось просити знайомого поселити моїх бджіл на своїй пасіці. Вони розмножилися, і в 1987 році я накачав 4 відра меду. Моїй радості не було меж!
У 2001 році я отримав можливість взяти участь у програмі міжнародної благодійної фундації “Хайфер Проджект Інтернешнл”, яка надає допомогу селянам, фермерам і фермерським організаціям. Суть програми — пасічникам безкоштовно давали 5 бджолосімей — чистопородних карпатських бджіл вучківського типу, їх потрібно було розвести і на наступний рік передати 5 сімей іншому пасічнику. Ось тоді я і захопився розведенням бджіл та познайомився із пасічником Миколою Боднарем. У нього я навчився точності, вміння розпланувати всю роботу. Він повністю посвячує себе улюбленій справі, так не кожен зможе.
 
— Де тримаєте пасіку?
— Раніше тримав вулики на Заліссі. Але після того, як почав розводити чистопородні бджоли, потрібно були кудись переїжджати, щоб вони не змішувалися із сусідськими. Так я опинився у невеликому мальовничому селі Бабин-Зарічний, яке дуже нагадує мені мою малу батьківщину на Рівненщині. 
У Бабині-Зарічному — дуже хороші, добрі люди. Немає злодіїв, а це, повірте, для пасічника дуже важливо. Ми з сусідами живемо душа в душу: вони доглядають за пасікою, коли мене немає в селі, дають мені молоко, сметану, сир, а я їм взамін — мед та медовуху.
 
— Чи багато роботи на пасіці?
— Навіть не уявляєте! “Хліб” пасічника — нелегкий. В село приїжджаю на восьму ранку, виїжджаю об одинадцятій вечора. А потім, як от сьогодні, до другої ночі читаю наукову літературу, поради досвідчених пасічників в Інтернеті. Я за освітою — дослідник і зараз досліди проводжу на пасіці. Наприклад, порівнюю методи боротьби з кліщем вароа. Дійшов до висновку, що звичайний полиновий сироп набагато ефективніший, ніж різноманітні там смужки із спецпрепаратами. 
На жаль, цьогорічне літо — не дуже добре для пасічників. Меду мало. Тож доводиться уже підгодовувати бджіл, щоб сім’ї не хворіли.
 
На апітерапію — до Старого Угринова
 
Анастасія Перегіняк із Старого Угринова не просто тримає пасіку, вона займається лікуванням хвороб із застосуванням живих бджіл і продуктів бджільництва.
— Мене завжди приваблювала медицина, напевне, тому і зайнялася лікуванням бджолиною продукцією, — розповідає Анастасія Федорівна. — У нас на пасіці є спеціальні будиночки — біомодулі, в яких люди мають змогу оздоровитися. З минулого року почав діяти інгаляторій — для допомоги людям з проблемами дихальної системи. Хворі дихають безпосередньо цілющим повітрям із вуликів. Якщо в когось є проблеми з опорно-руховою системою, проводиться оздоровлення сеансами апітоксинотерапії — лікування бджолиною отрутою. 
 
— Чому завітали на пасіку “Карпатська бджола”? — цікавлюся. 
— Я беру у Марії Василівни маточок. Адже наші пасіки — за бджолиними мірками — майже по-сусідськи. Отож, мушу підтримувати чистий генетичний фонд. 

 

Наталія ПАВЛЕЧКО

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу