Іван Павліха: «Калуше милий, неспокою мій…»

Опубліковано: 2017.07.07 | Коментарів: 0 | Переглядів: 132
Розмаїття яскравих літніх кольорів для Калуша і Калущини завжди буде позначене і чорною барвою: саме в цей час відійшли у вічність такі знакові люди для краю, як Анатолій Онишко, Михайло Коломиєць, Ярослав Шандура, Василь Ганущак, Іван Павліха і недавно Ростислав Михайловський…
Іван Васильович Павліха покинув земні стежки 1 липня 2015 року і знайшов свій вічний притулок на українському кладовищі у Нью-Йорку. У цьому місті живуть його діти,  дружина.  Важко повірити, що цього доброзичливого, надзвичайно працьовитого і талановитого чоловіка вже немає між нами. Здається, зустрінеш його десь на калуських вулицях, побачиш усміхнене обличчя та почуєш розмірковування щодо ситуації в державі й літературі… 
 
Член Національної спілки письменників України (з 2000 р), український поет-гуморист, багаторічний голова (2000-2009 рр.), а так Почесний голова Калуського міськрайонного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, депутат Калуської міської ради першого демократичного скликання у 1990-1994 роках.
Він любив Калуш, хоч народився (22 вересня 1938 ро­ку) на Холмщині (в селі Королі Нові Білгорайського повіту Люблінського воєвод­ства, тепер це територія Польщі). Внаслідок ганебної спецоперації «Вісла» сім’ю (матір з чотирма дітьми, бо батько загинув на підступах до Берліна) у 1945 році вивезли в Миколаївську область, згодомПавліхи переїхали до Бібрки на Львівщині. Тут у 1957 році Іван закінчив середню школу і, так як дуже любив географію, подав документи на географічний факультет Львівського університету. Не вступив і восени його забрали до війська. Службу проходив в Естонії. Почав писати вірші. 
За покликом серця вступив на філологічний факультет  Львівського університету імені Івана Франка (1961-1966 рр.) Тут зустрів приятелів та однодумців — Романа Кудлика, Романа Лубківського, Романа Качурівського, Богдана Стельмаха. 
Його вчите­ль­сько-дирек­торська діяльність  почалася у селі Нижня Яблунька, що в Тур­ківському районі на Львівщині.
У 1974 році переїхав до Калуша, де прожив 40 років. Тут зустрів свою майбутню дружи­ну Лідію, тут народилися й виросли  донечки Олександра та Ольга. 
Іван Васильович працював викладачем української мови і літератури у ВПУ-7.  Писав пародії, гумористично-сатиричні вірші, відгукувався у періодиці на різні події суспільного життя. А також гуртував навколо себе літературну спільноту – тривалий час очолював літературну студію «Карпатські акорди» (пізніше «Підгір’я»). 
 Твори Івана Павліхи публікували у всеукраїнських періодичних виданнях і колективних збірниках, у «Робітничій газеті» та «Літературній Україні». 
У 1979 року в калуській міськрайонній газеті «Зоря Прикарпаття» з’явився вінок сонетів Івана Павліха «Вершить Калуш дійсність величаву», а в 1980 році «Літературна Україна» опублікувала його статтю «Нам треба голосу Тараса!». Пізніше її передало радіо «Свобода». Це стало причиною виклику автора до калуського КГБ на «відверту» розмову. Радили написати спростування, але Іван Васильович не зробив цього.
Усі думки й почуття довіряв білим аркушам паперу. У домашньому архіві дуже багато отиaх різного розміру списаних дрібними літерами листків…
У житті поета було по-різ­но­му: хтось шанував, хтось  дорікав, хтось не хотів бачити тієї великої праці і щирої любові, яку він вкладав у кожне написане слово. Та він ішов до своєї вершини, до поставленої мети. У 1987 році став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України, у 2013 році був нагороджений премією обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка імені Марійки Підгірянки за «Дві копи не снопів, а сонетів», а в 1914 році став лауреатом літературної премії імені Ярослава Дорошенка.
Його перу належать книжки «Квіти для зава», «Гечі-печі поза плечі», «Під Карпатами місто», «Дві копи не снопів, а сонетів», «Коли сонет і різка, і кларнет», «Садовий дятел».
Він дуже любив Калуш — місто під Карпатами. «Уперше, — зізнавався поет, — я побував у Калуші, коли мені ще й тридцяти не було. Прожив у ньому більшу частину свідомого життя. І він став мені як жива, рідна істота. Де б я не був, завжди відчуваю міцний, нерозривний зв’язок з ним. Люблю його в різні пори року». 
Збірка «Під Карпатами місто» складається з чотирьох розділів. Заспівний вірш «Під Карпатами місто у морі вогнів» став піснею, яка у виконанні калуського співака Романа Бревка урочисто звучить під час  най­більших свят.  Особливо підне­сеними є заключні рядки твору:
Калуш — то місто, що понад усе
Любить і цінить свободу!
До речі, як поет-пісняр Іван Павліха відбувся раніше — у 2004 році його пісенні твори увійшли до колективного збірника «Українські популярні пісні-романси». Серед них — «Земля запашного ромена»:
І буде вам хлюпати в пояс травиця,
Засіяна цвітом, духмяна й шалена…
Нехай вам присниться,
Нехай вам справдиться
Земля запашного ромена.
Калуш І. Павліха називає «кн­язем з-під Карпат». Йому він дарує сій хист, свою працю і свою велику любов. 
У віршах книжки «Під Карпатами місто» — широка панорама подій: історія древнього міста, його шлях до волі, відомі постаті, складне, але, безперечно, цікаве сьогодення. 
Дотримуючись історичної правди, І. Павліха оповідає про те, як до Підгірок (тепер передмістя Калуша) приїжджав Іван Франко, який милувався красою підгірського села, дуже любив рибалити:
До родини! До Онуфрія!До брата!
У підгірські чарівні краї,
Де Млинівка на морену так багата,
Хоч бери-но голіруч її.
«Передостання поїздка Івана Франка в Підгірки».
Калуш — то місто Героя України Олекси Гірника, який на знак протесту проти русифікації України 21 січня 1978 року спалився на Чернечій горі. Той вогонь, як пише І. Павліха, нуртує в кожному, хто вболіває за долю України, і «зве в бій / Неправду й недолю крушити» («Калуш Олекси Гірника»).
Дізнається читач і про українського патріота Павла Ковжуна, старшину армії УНР, художника, який розписував калуську греко-католицьку церкву св. Архистратига Михаїла і залишився у назві однієї із вулиць міста:
Горів ти палко в тій любові
Вогнем мистецтва осяйного,
Світліло в Києві, у Львові 
І в нашім Калуші від нього.
«Якщо є в серці Україна».
Є в Калуші, у самому центрі міста, вулиця Дзвонарська. Саме тут у 1808 році брати Фельчинські заснували знаме­ниту ливарню дзвонів. Вироби калуських умільців були удостоєні Гран-прі на двох світових виставках: у 1927 році в Парижі і в 1928 році в бельгійському місті Льєжі. Голос тих дзвонів і нині чують ті, хто вміє слухати:
… Мов речник, на дзвіниці  дзвін, 
Тоді найбільше чутний він,
Як коли дзвонарські руки не закуті.
«Дзвони».
Здається, автор оспівав кожен куточок Калуша — і вулицю Степана Бандери, на якій, як це не парадоксально,  мешкає чи не найбільше зайд-кадебістів; і площу Героїв, де височить стела страченим гестапівцями учням торговельної школи; і величний пам’ятник Кобзареві у центральній частині міста; і «каштани в небі золотім», яких, буває, не помічають заклопотанні «магазинними» проблемами люди; і троянди, що пишнобарвно розцвітають у Калуші і «чарують, мов дівоча врода».
Рідне місто надихає мистця ще й тим, що розкинулося під самими Карпатами:
Калуше милий, неспокою мій,
З мене карпатського беркута твориш,
Бо крізь вікно, що в квартирі міській,
Зорять у душу мені сині гори.
Остання збірка Івана Павліхи — «Садовий дятел» (2014). Літературний критик Євген Баран цю книгу «ювілейного вибраного» називає «чесною і талановитою реакцією людини на проблеми сучасного українського життя».
Працює дятел-побратим.
Ох, начувайтесь, короїди!
Мені натхненно з ним.
Обидва сповнені добром.
Обидва дробим біди.
Він — дзьобом, я — пером.
«Садовий дятел».
Таким Іван Павліха і залишився у нашій пам’яті — працьовитим, активним, сповненим любові до людей, до рідного Калуша, до України. Мабуть, на часі —  присвоєння нашому славному краянинові звання Почесного громадянина Калуша та встановлення меморіальної дошки на будинку, де він мешкав. Нехай залишаться  нащадкам його світлий образ і щире поетичне слово.
Оксана Тебешевська, просвітянка, член Національної спілки письменників України, заслужений учитель України
 
 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу