Стара фотографія навіяла спогади про молодість у кирзаках і в коцовій хустці

Опубліковано: 2015.12.18 | Коментарів: 0 | Переглядів: 534
Переглядаючи свій домашній фотоархів, Марія Костів зупинила погляд на світлині, датованій груднем 1970 року. І ожили в пам’яті колгоспні будні. Невеселі спогади про тяжку працю за мізерну плату. Марія Костів згадує: “У нашому селі на колгоспних полях тоді вирощували льон, овес, пшеницю, коноплі, садили картоплю, городину. Головою колгоспу був у нас Валентин Хоха — порядний, ввічливий чоловік, який співчував жінкам, котрі змушені були тяжко працювати. Та що він міг змінити у той час?”
 
“Центральна садиба розміщувалася у Хотіні, а в нас — довго-калуська бригада, — продовжує п.Марія. —Засіяні чи засаджені поля були розподілені між ланками нашої бригади, а кожна ланкова відведені площі розподіляла між колгоспницями зі своєї ланки. Гарували ми на полі від ранку до вечора. Щоправда, відпускали на обід. Обходили колгоспниці свою господарку і знову на ділянку”.
“Платили копійки. Більше грошей можна було заробити на вирощуванні льону. На кожну жінку припадало майже по гектару. Збирали льон вручну, не один раз були порізані пальці, а з долонь не сходили мозолі, — оповідає про колгоспне життя-буття Марія Миколаївна. — Допомагали колгоспницям і діти в післяурочний час, і чоловіки після роботи на заводах і фабриках. Пов’язаний у горстки вибраний льон складали в купки і чекали його повного дозрівання. Потім вантажили на фіри і везли на тік. Тік попередньо розчищували від трав’яного покрову і його трамбували, аби він став твердим. Складали горстки льону одну до одної. Потім по них проїжджав вантажний автомобіль — отак обмолочували”.
“Обмолочені горстки льону зв’язували у манделі і перевозили на покіс за Лімницею — аж під село Новиця. Вистеляли і чекали поки він відлежиться. Потім знову зв’язували у мандлі, перевозили фірами на колгоспну бригаду і складали у скирту, — відновлює в пам’яті технологічний процес 70-х років п. Марія. — Потім привозили техніку для обробки льону. Колгоспні будівельники зробили навіс, оббили дошками, накрили шифером. І там ми терли льон. Три ланки нашої бригади (по 16 колгоспниць у кожній) ходили терти льон почергово у три зміни, аби повісмо здати до Нового року та отримати зароблені тяжкою працею гроші, щоб поправити трохи свої убогі статки. У дошкульні вітри, протяги у трільні, які пронизували все тіло, голими руками (згідно з правилами техніки безпеки категорично заборонялося працювати у рукавицях), тримаючи горстки повісма, пропускали льон через спеціальні підставки з прорізами в станині, а метчики-ножі, виготовлені з дубових дощок, вибивали залишки коростилини з повісма і надавали йому відповідних вигляду і якості. Ці метчики-ножі крутилися на валах у два ряди. “Одягнені ми були у куфайки, обуті в кирзові чоботи, валянки чи бурки, на головах — коцові зимові хустки. 
Пані Марія вдивляється в стару фотографію і згадує поіменно подруг зі своєї ланки. Це — Ганна Хімій, Ганна Стасів, Марія Саган, Ярослава Гринів, Ганна Польовчук, Ксенія Червоняк, Анастасія Хімій, Марія Василів, Марія Костів, Марія Василів, Ганна Семанів, Юстина Василів, Ольга Хімій, Марія Струк і Катерина Івасів. На жаль, більшості із них вже немає серед живих.
“Після того, як здавали повісмо, колгоспниці різали солому на січку колгоспній худобі, розвозили на поля торф або гній, — продовжує п. Марія. — Часто згадую гідний вчинок тракториста нашої бригади, уродженця с. Пійло, випускника Войнилівського училища Ярослава Рилика. Органічні добрива вивозили кіньми, на санах. Відразу не розкидали по полі, щоб декілька разів повернутися протягом дня, бо багато на сани не візьмеш. Колгоспна будівельна бригада придумала і змайструвала спеціальні сани до гусеничного трактора. Із дубових дощок витесали полози, зробили настил з дощок і борти. На такі сани можна було набагато більше набирати гною чи торфу і скоріше розвезти. Одного разу стався прикрий випадок, коли ми переїжджали через Лімницю. Сани раптом відчепилися від трактора посеред води. Допомогти трактористу причепити їх до трактора ми, жінки, не могли. Навколо вода і поламаний лід. Незважаючи на мороз і холод цей молодий хлопчина роздягнувшись у тракторі, босими ногами забрів у воду, витягнув руками з води металевий дишель від саней і причепив до трактора. Так ми благополучно вибралися з ріки”.
Отакі нелегкі колгоспні будні згадує п. Марія. Їй у цьому році виповнюється 75 років від дня народження. Болять натруджені руки, ноги. Щемить серце. Підірване колгоспною працею здоров’я нагадує про себе щодень. Але вона знаходить сили, щоб прийти на Богослужіння, подякувати Всевишньому за його ласки, висповідатись і прийняти святе Причастя, попросити Бога у молитвах, щоб все було добре в кожної людини і в державі, щоб дав Він їй сили хоча б трішки допомогти дітям, онукам, з якими вона незабаром відзначить своє третє 25-ліття.
 
Василь Парцей, житель с. Довге-Калуське
 
 
 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу