У Грабівці освятили пам’ятник Івану Грабівському

Опубліковано: 2015.10.16 | Коментарів: 0 | Переглядів: 725
Історичні матеріали і перекази людей зберегли для нас відомості про сподвижницьке життя, героїчну боротьбу та трагічну смерть грабівського священика Івана Грабівського, який очолив народне повстання 1648 року на Калущині. У День Покрови Пречистої Богородиці, День Українського козацтва, День захисника України в Грабівці відбулося відкриття та освячення пам’ятника священику. 
 
Відомостей про пароха с.Грабівка до наших днів дійшло небагато. Чи не єдиний спогад — повстання на Калущині восени 1648 року, яке відіграло у національно-визвольній боротьбі народних мас Галичини велику роль. Повстання стало дуже відомим, його події описані в багатьох документах. Так, як йдеться в історичних джерелах, повстання на Калущині розпочалося у вересні 1648 року і тривало протягом жовтня, листопада і грудня. Воно охопило майже всі села Калуського староства. Найактивнішу участь брали мешканці Грабівки, Сівки, Пійла, Кадобної, Угринова, Копанок, Підмихайля, Добровлян, Вістової та ін. Священик Іван Грабівський був головним керівником повстання на Калущині, про що засвідчили очевидці. Шляхта у своїх скаргах писала, що Іван Грабівський був “першим визначним і найбільшим провідником у загонах повсталих”. В іншому місці про нього говориться як про “першого серед всіх повсталих автора і рушителя”. 
Завдяки наполегливій і активній діяльності ватажка Івана Грабівського та його соратників протягом короткого періоду була організована повстанська армія. За вірогідними даними, вона налічувала спочатку три, а потім чотири і більше тисяч учасників. За підрахунками, зробленими на основі шляхетських скарг, у період найактивнішого піднесення повстання — у жовтні й листопаді 1648 р. — число повстанців досягло 5000 осіб. Здебільшого це були селяни. В реєстрах збитків, які потім складала шляхта перед урядом, вони перелічуються поіменно. Характерно, що в повстанні селяни брали участь громадами, цілими сім’ями, батьки з синами й братами, зятями. 15 відсотків повстанців становили міщани Калуша й Долини, 10 відсотків — православні священики.
Як пишуть історичні джерела, повсталі, скинувши старий католицький міський уряд, встановили свій, український, і зробили Калуш опорним центром своєї діяльності, столицею. У місті проводилися наради, йшла підготовка до подальших походів. Очистивши від шляхти майже всю Калущину, повстанці під проводом Івана Грабівського перейшли в Долинське староство. Це викликало тривогу серед панівного класу Долини. Старостинський і міський уряди, пани-католики почали готувати місто до оборони, посилили репресії проти українського населення. Однак повсталі калушани спільно із козацьким загоном підійшли до Долини, де на них уже чекали українські міщани. Вони урочисто зустріли козаків та своїх сусідів — побратимів по боротьбі. За допомогою козаків повстанці під проводом Івана Грабівського знищили майже всі шляхетські двори, замки в Калуському й Долинському староствах. Народні повстанці Калущини підтримували бойові зв’язки з повстанцями Покуття, якими керував Семен Височан. 
Повстання з центром у Калуші тривало до початку грудня 1648 року. Але після відступу визвольної армії Богдана Хмельницького з Галичини і Холмщини, коли з-під Замостя гетьман повернувся до Києва, шляхетська Річ Посполита почала “вогнем і мечем” утихомирювати галицьку Хмельниччину. Це був період нечуваного терору, розправи над селянами, міщанами, яких розлючені шляхетські війська масово ув’язнювали, мучили на тортурах, а потім нелюдськи страчували, вішали, стинали голови, садили на палі. 
До Калущини підходили дві шляхетські хоругви на чолі з брацлавським старостою Цетнером, які за наказом шляхетського уряду мали “знести і зрівняти” опорний центр повстання — Калуш та його околиці. Лісничий Данило Маковський із загоном калуських лісничих і вцілілою шляхтою, використавши сум’яття серед повсталих, несподівано захопив Калуш і ув’язнив керівників повстання на чолі з Іваном Грабівським. 
Особливо жорстоко розправилася шляхта над керівниками повсталих Калущини. За історичними фактами, 30 грудня 1648 року у Калуші на міську площу було зібрано велику кількість міщан і селян для показового покарання бунтівників. Кат четвертував п’ятьох провідників, а священика Івана Грабівського, хоч він був у рясі і з хрестом, посадив на палю. Отець Грабівський гідно прийняв смерть — з молитвою на устах.
Минуло понад 360 років. Та пам’ять про видатного односельця живе і досі. І зараз, у час нападу на Україну, грабівчани доклали чимало зусиль, щоб звести пам’ятник Івану Грабівському. Ідея встановлення пам’ятного погруддя належить вихідцеві з Грабівки, народному депутатові України V і VІ скликань Зіновію Шкутяку, який разом з Михайлом Шкутяком та Ігорем Дем’янівим профінансували роботи зі спорудження. 
— Я давно знайомий з академіком Володимиром Грабовецьким, — прокоментував Зіновій Шкутяк. — Якось ми з ним говорили, і він сказав, що написав би історію про Грабівку. Шукаючи матеріали про село, Грабовецький фактично відкрив ім’я Івана Грабівського широкому загалу. Відтак вже через певний час, здається, в “Українській правді” прочитав статтю, в якій професор Віденського університету п. Івасюк висловлювала жаль, що в Україні нема до нині пам’ятного знаку цій великій людині — Івану Грабівському. Тоді в мене й з’явився задум звести монумент односельцю. Ідею підтримав Лауреат Шевченківської премії Василь Вільшук. Він і став скульптором встановленого пам’ятника.
Пам’ятний знак встановили на церковному подвір’ї. 14 жовтня після завершення Служби Божої відбулося освячення монументу та молитва за упокій Івана Грабівського і всіх Героїв України, котрі віддали своє життя у боротьбі за Україну. Разом з жителями Грабівки та гостями села молитву змовили отець-декан Михаїл Бігун, отець Ярослав з Завою, отець Михайло з Грабівки та інші поважні гості. Про особистість, котра залишила помітний слід, — Івана Грабівського — у своїх  промовах на урочистому віче говорили Зіновій Шкутяк, депутат обласної ради Іван Данів, заступник голови Калуської районної ради Михайло Срібняк, Завійський сільський голова Василь Романів та інші. Михайло Срібняк і Василь Романів поклали вінок до монументу. Іван Данів подарував для церковної громади велику ікону.
Громада засвідчила шану Івану Грабівському і всім, хто віддав життя, відстоюючи в різні роки Незалежність держави, хвилиною мовчання. Діти і церковний хор виконали пісні та вірші патріотичного спрямування. 
Інна Бігун
 
 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу