Сім іпостасей Оксани Тебешевської

Опубліковано: 2014.08.22 | Коментарів: 0 | Переглядів: 1269

“Будуймо Україну щодня!” — таке життєве кредо Оксани Тебешевської, депутата Івано-Франківської обласної ради (фракція ВО “Свобода”), Заслуженого вчителя України, відомої громадської діячки, літератора, успішної жінки, турботливої матусі й бабусі, вмілої майстрині.

 

— Оксано Степанівно, у нашому краї знають Вас як людину, котра протягом десятиліть безкорисливо стоїть на сторожі української ідеї, українського слова, української справи. Зрозуміло, що людину гартують обставини, друзі, однодумці. Але всі ми родом з дитинства... Хто були Вашими першими вчителями українства?

— Я виросла в небагатій, але дуже працьовитій і патріотичній сім’ї. Дідусь і бабуся по батьковій лінії (мама Уляна залишилася сиротою у 8 років), батьки з дитинства вчили мене любити Бога, рідну землю, працю і людей. Дідо Антон був в Українських січових стрільцях. Не раз розповідав мені, дитині, як стрільці боролися за Україну, наказував завжди пам’ятати, що я українка. Батько був прикладом стійкості і безкомпромісності. Він у свій час відмовився вступити до комуністичної партії і через це втратив добру роботу і можливість стати героєм соціалістичної праці, що передбачало дещо вищу зарплату. Я це пам’ятала і вчинила так само, не зрадивши заповіт діда.

— На освітянській ниві Ви здобули не одну вершину: Ви —Заслужений вчитель України, автор збірників диктантів і переказів та інших навчальних книжок, Ваші учні здобувають перемоги на Всеукраїнських олімпіадах, стають студентами престижних ВНЗ,кандидатами наук і це не повний перелік Ваших заслуг. Яким був Ваш шлях до вчительства, як Ви розумієте свою місію Вчителя, чи не закрадалися думки змінити фах, залишити сільську школу заради посади чи матеріальних благ?

— Щасливий той, хто зумів пізнати своє призначення в житті. Я вчитель за покликанням. Обрала цю професію (ще, можливо, інтуїтивно) в першому класі Брошнівської восьмирічки, коли побачила свою першу вчительку Надію Стахівну Гуменюк. А вже коли навчалася в середній школі селища Брошнева Осади, то зрозуміла, що я буду вчителькою української мови і літератури, такою, як Ольга Володимирівна Косар, яка досконало знала свій предмет і навчила нас любити рідне слово, українську літературу.
Мені завжди щастило на добрих учителів: і в школі, і в Івано-Франківську, де здобувала освіту вчителя української мови і літератури, і в Києві, де опановувала фах учителя німецької мови, і тоді, коли почала свою педагогічну діяльність (з великою вдячністю згадую мудрі слова поради Любомири Юріївни Говенко, Ольги Миколаївни Максимонько, Оксани Адольфівни Шараневич).
Питаєте, чи хотіла змінити фах, сільську школу? Якби хотіла, то, напевно, змінила б. Ви ж, мабуть, знаєте, від скількох пропозицій обійняти керівну посаду в районі й області я відмовилася. Правда, іноді шкодую, що не змогла зробити щось більше у сфері науки. Потяг до наукової діяльності зараз виявляється у моїх дослідженнях різних питань, з якими я виступаю на обласних, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях.
Але розумію, вчительська місія надзвичайно важлива. Роблю все, щоб мої учні зростали патріотами України, мали добрі знання, були всебічно розвинутими, волелюбними, справедливими, чесними, небайдужими до чужого горя.

— Багато наших спільних знайомих відзначають Вашу неймовірну працездатність. Захоплення викликають Ваші вишивки. Ви обробляєте город. Майже 15 років є заступником голови калуської “Просвіти”. У Вашому літературному доробку вже декілька книжок поетичних і прозових творів. Ви є учасницею майже всіх громадсько-політичних заходів на Калущині, Вас можна зустріти у Лолині і на Яворині, в Києві і у Львові… Як це Вам вдається?

— Я й сама не знаю як, бо завжди відчуваю катастрофічний брак часу. Пишу довгий список справ на день і, коли ввечері залишаються невикреслені пункти, стає дуже прикро. На написання художніх творів часу не вистачає. Може, як Бог дасть, пізніше напишеться щось більше за кількістю і розміром! А тепер поетичні рядки часто виникають у дорозі, на городі. Іноді записую їх, іноді не маю такої можливості, тому тільки п’ять художніх книжок вийшло, а не більше. Над навчальними посібниками, яких є вже вісім, працюю більше.

— У Вас насичене життя: завжди — у русі, клопотах, бажанні все більше і більше осягнути, зробити. Чи бажаєте такого творчого неспокою своїм дітям, внукам?

— Дітям і внукам бажаю здоров’я, миру, добрих людей на життєвій дорозі, а працьовитими і небайдужими до долі України вони вже є, бо виросли саме в такій атмосфері. Я щаслива, що мої рідні мене розуміють, підтримують. Без їхньої допомоги я зробила б набагато менше.

— Наша розмова відбувається у переддень найбільшого національного свята — Дня Незалежності України. Треба визнати, що в 1991 році нам волею Бога без краплі крові, без єдиного пострілу подаровано незалежну державу. Але таким подарунком долі ми розпорядилися дуже недбало. Як Ви як громадський і політичний діяч, представник партії націоналістів ВО “Свобода”, людина, котра українській справі присвятила не один рік свого життя, оцінюєте підсумки 23 років незалежності України.

— За 23 роки незалежності України, звичайно, маємо здобутки в розбудові демократичного суспільства, але, на жаль, вагомих і значних не так багато. Адже Україна не змогла відійти від тоталітарного радянського режиму, бо, здобувши в 1991 році незалежність, не відсунула від влади комуністичну номенклатуру, як це успішно зробили в Чехії, Польщі, країнах Балтії. І оте комуністичне минуле взяло реванш, призвело до нищення українства, нашого війська, нашої промисловості, нашого сільського господарства, зрештою, нашої душі.

— Пані Оксано, Ви були активним учасником Євромайдану і не тільки тоді, коли там співали пісні, але й тоді, коли літали снайперські кулі. Євромайдан став іспитом для українців. Які уроки, на Ваш погляд, уже засвоєні суспільством? І що ще треба осмислити і переосмислити? Ваше бачення нинішньої ситуації в Україні, оцінка подій, що відбуваються на Сході, з позицій політичного діяча, представника соціально-національної політичної сили в обласній раді.

— Євромайдан — це відродження нашої національної гідності, бажання жити в європейській державі. Але, як бачимо, він виконав тільки програму-мінімум — зсунув із престолу антиукраїнського президента, але не подолав ані тотальної корупції, яка роз’їла всі сфери нашого життя, ані проблеми, яку колись Євген Маланюк назвав “малоросійством”. Це призвело до підтримки частиною мешканців Криму, Сходу України намірів російського президента відродити СРСР, повернути українців у ярмо. Тепер за збереження нашої незалежності, цілісності, за повернення до Європейського світу (саме повернення, а не входження, як це подають зараз, бо ще два століття назад Україна була в європейському розвитку!), за утвердження демократичних цінностей, поваги до прав і свобод людини проливається кров патріотів України. Це добре розуміють депутати фракції ВО “Свобода” в обласній раді, до якої я належу, тому підтримують усі рішення, пов’язані з боротьбою наших військових з агресором, соціальним захистом людей, викликами сьогодення в фінансово-економічній і культурно-освітній сферах, засвоєнням уроків Майдану. Вважаю, що ми всі маємо засвоїти найважливіші з цих уроків.
Які це уроки?
Найперше — бути єдиними у боротьбі із внутрішніми та зовнішніми ворогами.
Другий урок — навіть в умовах миру дбати про надійну оборону і безпеку своєї країни, свого народу. Якби Україна нині була членом НАТО, то, напевно, зовсім по-іншому розгортались би події і в Криму, і на Сході, іншою була б мова з агресором. Думаю, Україна мала б мати таку армію, як, приміром, у Швейцарії, яка здатна за дві доби розгорнути двомільйонне військо (!).
Урок третій — не можна, як це наголошує “Свобода” чи не в кожному документі, виступі, побудувати демократичну, національно і соціально справедливу державу, захиститися від зовнішньої агресії, не подолавши тоталітарного минулого.

— Куди нам, українцям, йти далі та як розвивати себе і суспільство? Кажуть, що тільки та держава міцна, яка високо міцно тримається на плечах своїх громадян, а не йде на повідку у свого царя, президента чи ще когось? Тобто на часі — побудова міцного громадянського суспільства. Як Ви вважаєте, судячи з подій минулих місяців, українці з цим завданням впораються? І якою в ідеалі Ви бачите Україну?

— Це надзвичайно важливе питання, яке передбачає ґрунтовну відповідь на кілька сторінок тексту. Розумію, що ми такої можливості не маємо, тому викладу свої міркування тезисно.
Нам, українцям, треба йти до України. Перемогти російського агресора, вигнати з України, а тоді всім миром взятися за будівництво своєї держави. Як? Я не є професійним політиком чи політологом, тому висловлюю не істину в останній інстанції, а лише свої думки і своє розуміння ситуації і першочергових завдань
Найнеобхідніше на нинішній день — люстрація у всіх органах влади, як, знову підкреслюю, цього наполегливо і невідступно домагається ВО “Свобода”. Високі державні посади, починаючи від керівників відділів, не має права займати той, хто був пов’язаний із минулою злочинною владою.
Обов’язковим і нагальним кроком має бути відкриття всіх архівів комуністичних спецслужб для вільного доступу до них громадян. Це дозволить виявити прислужників злочинної системи, тих, хто вбивав українство, громадську активність, патріотизм, і сприятиме остаточному подоланню тоталітарного режиму.
Пріоритетом політики має стати створення громадянського суспільства, яке може забезпечити справедливий суспільний лад, громадянське патріотичне виховання, кінцевою метою якого є консолідування східняків і західняків, всіх, хто живе в Україні, для спільної праці в ім’я побудови своєї держави — сильної, справедливої до кожного громадянина.
Велику роль у реалізації цих завдань мають ЗМІ. Без створення захищеного і потужного українського інформаційного простору нам не виграти ніякої війни і не побудувати української України.
Реформи потрібні у всіх галузях нашого життя. Робімо їх, змінюймо країну і себе. Щиро вірю у наш народ і в нашу перемогу.
Напередодні великого свята — Дня Незалежності України — бажаю нашим краянам мужності, стійкості, незламності у відстоюванні наших національних цінностей, у допомозі тим, хто нині на передовій лінії вогню стоїть обличчям до смерті. Нехай наша молитва, підтримка і праця допомагають їм вигнати московського агресора з української землі.

Слава Україні!

 

Із життєпису Оксани Тебешевської

Оксана Тебешевська народилася 1 січня 1955 року у селі Брошневі Рожнятівського району в родині Уляни та Степана Бойків.
З відзнакою закінчила школу, філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. Вчитель рідної мови і літератури у Голинській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. З 2004 по 2007 рік викладала (за сумісництвом) українську мову і літературу в Калуській гімназії.
Заслужений учитель України. Вчитель-методист, відмінник народної освіти. Її вихованці — переможці та призери районних, обласних, всеукраїнських олімпіад та конкурсів. Методичні матеріали О.Тебешевської видані окремими посібниками, а також публікуються у всеукраїнських, обласних газетах, журналах, збірниках, а педагогічний досвід занесений до картотеки обласного ІППО. Переможець обласного і фіналіст всеукраїнського конкурсу “Учитель року – 2002”. Делегат трьох з’їздів працівників освіти і науки (1987, 2001, 2011 рр.).
Активна громадська діячка. З 2000 року є заступником голови Калуського міськрайонного товариства “Просвіта”, керівником осередку “Молодої Просвіти” села Голинь, керівником районної молодіжної літературної студії “Провесінь”, наукового гуртка “Літературознавець”, членкинею правління Калуського міськрайонного товариства “Бойківщина”. Організаторка численних літературно-мистецьких, культурно-спортивних заходів. За вагомий особистий внесок у справу українського національного відродження, розбудову та зміцнення Української держави нагороджена медаллю Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка “Будівничий України”.
Лауреат обласної педагогічної премії імені Мирослава Стельмаховича (Івано-Франківськ, 2004), районної премії імені Костянтини Малицької (Калуш, 2000 р.), літературної премії імені Мирона Утриска (м. Турка Львівської обл., 2000 — за збірку поезій “На березі долі”; 2006 — за книжку прози “Про що мовчить Михайлова скрипка” та збірку поезій “Тиша немовлених слів”; 2013 — за збірку поезій “Розлуння”;), нагороджена знаком “Василь Сухомлинський” (2009 рік), удостоєна обласної премії імені Марійки Підгірянки у номінації “Література”(2014).
Учасниця сільських, районних, обласних змагань з волейболу, тенісу, шахів. Упродовж 25-и років є переможцем районних, у 1999, 2000, 2003-2005 рр. обласних змагань з шашок.
Оксана Тебешевська є також редактором-упорядником альманаху літстудії “Провесінь” “На крилах веселкових мрій”, редактором книги “З горіха зерня”, роману французького письменника Тьєрі Есса “Демон”, збірки вибраних творів Михайла Козоріса та ін.
Художні твори, літературно-критичні та краєзнавчі матеріали (понад 150 публікацій) Оксани Тебешевської друкувались у журналах “Всесвіт”, “Дзвін”, “Дивослово”, “Перевал”, “Обрії”, “Літопис Бойківщини”, газетах “Літературна Україна”, “Слово Просвіти”, “Новий час”, “Галичина”, “Галицька Просвіта”, “Маяк Португалии”, “Слово” (Португалія), “Діти Марії” (Львів), “Нова Зоря” (Івано-Франківськ), “Дзвони Підгір’я”, “Вісті Калущини” та ін. Зараз Оксана Тебешевська працює над художньо-документальною книжкою про родину українських патріотів — Стебельських та збірником есеїв, нарисів, рецензій, наукових досліджень.

Відомі люди про О.Тебешевську

“Відчувається з Ваших поезій: доля Вас не щадила. Але стільки тепла затамовано у ліричних Ваших зблисках!”

Петро Перебийніс, поет, член НСПУ, лауреат Шевченківської премії (Київ).

“Висока культура авторки помітна і в дуже скромних, безпретензійних віршах …, і у вишуканих філософських міркуваннях, де схема образности перекликається з поезією Антонича”.

Аріадна Шум, літературознавець, поетеса, скульпторка (Торонто, Канада).


“Чудове знання мови, уміння нею користуватися для передачі наснаги й енергетики читачеві — все це характерні риси О. Тебешевської та її творчості”.

Олекса Різниченко, поет, член НСПУ (Одеса).

“У стрункому келихові — настояне на високих днях літа прозорить добре вино не тільки дібраної, а й добірної поезії” ( Про збірку поезій “Тиша немовлених слів”).

Андрій Содомора,перекладач, поет, член НСПУ (Львів).

“Вихована на кращих традиціях української і світової літератури, вона (О. Тебешевська — ред.) культивує неголосне, але точне й проникливе слово, поетична майстерність авторки настільки бездоганна, що її й не помічаєш, а просто піддаєшся магії своєрідних образотворчих засобів, які будять у твоїй душі щемкий відгомін”.

Юрій Коваль, поет, член НСПУ (Львів).

Розмовляла Галина КОГУТ

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу