Василь Ганущак: не прощання, а зустріч

Опубліковано: 2014.06.06 | Коментарів: 0 | Переглядів: 888

4 червня минув рік, які пішов у кращий світ калушанин Василь Ганущак — поет, перекладач, журналіст, просвітянин і просто Людина з великої літери. Так, він відійшов у вічність, але не у безвість. Бо ж залишив нам своє слово — поетичне, образне, глибоке. Цієї середи родичі, друзі, знайомі, колеги зібралися біля будинку 17б на проспекті Лесі Українки, де мешкав п. Ганущак і де відбулося відкриття меморіальної дошки нашому відомому краянинові.
Пам’ятний знак постав завдяки старанню Калуського міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” та невтомній праці скульптора Ігоря Семака.

“Наш калуський Сковорода (а саме так називали його друзі), закарбований у бронзі, дивиться на нас, наче живий, — відзначила заслужений вчитель України, поетеса, просвітянка і ведуча віча-пам’яті Оксана Тебешевська, перу якої належить чи не найбільше рецензій на творчість Василя Ганущака, — спостерігає, чи зробили ми все те, що мали зробити для рідного краю, для рідної держави, бо Україну він любив понад усе, завжди носив її в своєму серці. І ми всі повинні брати приклад з цієї людини, яка своє життя присвятила служінню культурі та мові рідної держави. Він назавжди залишиться для нас зразком патріотизму та відданості Україні”.
Чин освячення меморіальної дошки здійснили священик УГКЦ Ігор Пришляк та дяк Юрій Барна. “Василь Ганущак і справді дуже любив всій рідний край, свій народ, — у промові зазначив о. Ігор, — і цю любов передав нам у своїх творах. Тож проходячи повз пам’ятний знак, а тут поруч — і школа, і дитячий садок, зупиніться на хвильку, згадайте людину, яка всією душею бажала, щоб на рідній землі примножувалося добро”.
“Василь був надзвичайно ерудованою людиною, — пригадав односелець Ганущака (обоє народилися в с. Микитинці Косівського району), публіцист Дмитро Карп’юк. — Ми разом ходили до школи, навчалися в Рогатинському ветзоотехнікумі, опісля вступили на філфак Львівського державного університету ім. І. Франка. Пам’ятаю, як дивувався Василевому розуму та пам’яті, адже він зміг вступити з першого разу — скласти складні екзамени після дворічної служби в армії. У мене ж так не вийшло, але за його порадою я подався на підготовчі курси, і згодом таки став студентом омріяного закладу. Щоправда, тільки потім ми дізналися, що університет — ніяка не святиня, і там витає не дух Івана Франка, а КДБ (Василя Ганущака з 3-го курсу відрахували за політичні переконання, згодом він заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Москві, аспірантуру Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАНУ— авт.). Знаєте, він змалку любив Україну, про те, що наша держава повинна відділитися від СРСР, поки це дозволяє діюча конституція, він говорив ще в школі, коли над цим мало хто замислювався”.
“Вважаю, ця людина заслуговувала куди більшого, він міг би бути професором, академіком, завідувачем кафедри у престижному ВНЗ. Але він був скромною, чесною, порядною людиною, і жив так, як вважав за потрібне, — зауважив друг Василя Ганущака з Дрогобича, музикознавець Володимир Грабовський. — Для мене він завжди залишиться Поетом з великої літери”.
Згадував період, коли вони обоє представляли Калуш в Івано-Франківській обласній раді І демократичного скликання, народний депутат України V скликання Євген Гірник: “Василь доклав чимало своїх зусиль, щоб Україна стала насправді суверенною державою, він одним із перших називав себе бандерівцем, коли ще це слово було не вельми в пошані, сприяв, щоб у нашому краю вивісили національні знамена. Він був славним сином Калуша, і тому мені досить дивно, що на віче не прийшов ніхто з міської влади”.
Від імені калуських художників вклонився пам’яті краянина скульптор Ігор Семак, від просвітян — голова Калуського міськрайоного об’єднання ВУТ “Просвіта Ігор Котик.

“Причали мої за обрієм…”
Опісля відкриття меморіальної дошки Василю Ганущаку у ПК “Мінерал” відбувся вечір-реквієм та презентація книги спогадів про поета, упорядкованої дружиною Валентиною Корнійчук. “Якщо б мене попросили охарактеризувати сутність мого чоловіка трьома словами, я б відповіла так: патріот, просвітитель, поет. Це його основні іпостасі, — зазначила п. Валентина. — Василь настільки любив українське слово, що навіть міг кинутися в бійку, коли чув зневажливе ставлення до нього. Він знав дуже багато, особливо з історії нашої держави, культури, теорії літератури. І він завжди ділився цими знаннями з іншими. Інколи мені навіть думається, що він прийшов у цей світ, щоб просвіщати — легко, ненав’язливо, з любов’ю. Єдиною справжньою відрадою у його житті була поезія — це був його Олімп, його Ельдорадо. Він сотворив свій поетичний світ, у нього була своя ритмомелодика. У нашім домі панував культ книги, культ мови. Він був людиною, яка тонко відчувала мову, сприймала слово, як своє дитя. Тому то я розуміла, що найкраща пам’ять про мого чоловіка — словесна. Так і виник задум книги споминів про Василя Ганущака “Причали мої за обрієм…”
Книга складається з чотирьох розділів. У першому “Я про поезію скажу” розміщено статті та рецензії на творчість Василя. У другому розділі “Я Львів люблю” вміщено маленьку добірку його останніх, ніде не надрукованих віршів. Третій розділ присвячений спогадам про Василя Ганущака. І я щиро вдячна всім тим, хто відгукнувся на моє прохання і став співавтором книги. Тут є і спогад сестри Марії Шинкарук про дитячі роки мого чоловіка, тут і згадки однокласників, однокурсників, колег по перу — Володимира Грабовецького, Петра Шевчука, Ігоря Гаврилюка. Про знайомство з Василем написали український поет-сатирик, який навчався разом з ним у Москві, Григорій Гарченко, друг Володимир з Білорусі, поет, калушанин Іван Павліха, який зараз мешкає у Нью-Йорку та багатьох інших. В останньому розділі книги розміщено напівжартівливі привітання, які писали Василю друзі”.
На вечір-реквієм завітала однокурсниця Василя Ганущака п. Леся. Вона згадувала, як разом із своїм майбутнім чоловіком гостювали у Василя у Микитинцях, як ходили у фольклорну експедицію. “Я думала, що їду в Калуш прощатися з добрим другом, а виявилося, що приїхала на зустріч”, — підсумувала свою розповідь. Спільні поїздки з Василем Ганущаком у Лолин Долинського району (рідне село Ольги Рошкевич, в яку був закоханий Іван Франко, і там щороку відбувається фестиваль Франкової поезії) згадував уродженець с. Сівка-Калуська, член Національної спілки письменників України Василь Олійник.
Голова Івано-Франківської обласної Національної Спілки письменників України Євген Баран зазначив, що вперше познайомився з творчістю Василя Ганущака в Києві. Саме там йому потрапив до рук журнал “Перевал”, який з Прикарпаття до столиці привіз Степан Процюк. А пізніше відбулася й особиста зустріч. “Пам’ятаю, як вперше побачив збірку поезій Ганущака “Відрух”. Члени комісії з присудження премії ім. В.Стефаника були зачудовані нею і без вагань визнали, що саме Василь Ганущак повинен стати лауреатом премії. Хоча, варто зазначити, Василь цурався будь-яких нагород, був дуже скромною людиною. Зате — чудовим поетом. У нього було мало віршів, зате які! Кожна його поезія — як добірне зерно. Так, ми втратили велику людину. Але, вважаю, свою місію — просвітительства — він виповнив сповна”.
Поет, калушанин, член НСЖУ Ростислав Михайловський (Василь Ганущак редагував його третю книгу поезій “Дорогу до храму слова”) присвятив світлій пам’яті покійного вірш “Політ”. В поезії змальовано один із епізодів життя Василя Ганущака, коли він служив в армії і вперше стрибав з парашутом.
Член НСЖУ Петро Шевчук, для якого Ганущак був і другом, і порадником, і вчителем, зауважив, що “Василь, коли редагував мої книги, вчитувався в кожен рядочок. Кожне слово міг або похвалити, або покритикувати, але не погодитися з його думкою було неможливо. Так вийшло, що я був з останніх, хто бачив його живим. Говорили з ним про все — державу, роботу, родину. Василь гордився успіхами свого сина Мирослава, який працює журналістом на телеканалі ICTV; розказував, що онучка Меланія перед тим у Варшаві ходила до причастя у греко-католицький храм… Він ще так хотів багато зробити, та не судилося…”
На вечорі звучало ще багато теплих споминів, чимало поетичних рядків Василя Ганущака, зокрема віршовані скоромовки з рукописної збірки для дітей, а вихованка музичної школи №1 Божена Рига (вчитель — Олеся Франко) присвятила пам’яті нашого краянина музичний твір на фортепіано.
“Без тебе буде Україна, але що я без неї варт?” — викарбовано на меморіальній дошці Василю Ганущаку. І якщо кожен українець пам’ятатиме, що не Україна — для нас, а ми — для України, ми матимемо таку державу, про яку мріяв наш краянин, ювелір слова Василь Ганущак.

Наталія ПАВЛЕЧКО


 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу