Пійлівська сільська рада: дороги — найкращі, але проблем вистачає

Опубліковано: 2012.12.21 | Коментарів: 0 | Переглядів: 1600

В одному із минулих номерів “Вісті Калущини” познайомили своїх читачів із шкільним життям на території Пійлівської сільської ради. Цього разу продовжуємо нашу екскурсію селами Пійло та Довге-Калуське.

 Цифри та факти

Загальна площа населених пунктів Пійлівської сільської ради — 663,2 га (Пійло — 471 га, Довге-Калуське — 192,2 га).

Пійло сучасне — це 557 дворів та 2192 мешканців. У селі є Народний дім, бібліотека, ФАП, відділення зв’язку, школа І-ІІІ ступенів. Село поділяється на “Долішній”, “Горішній” кути, “Будову” та “Колгосп”. Народилося цьогоріч у Пійлі 20 діток, померло 37 людей. Найбільше у селі Стасюків та Лисаників. У селі є три храми Господні — греко-католицький, православний Київського патріархату та будується православний автокефальний

У Довгому-Калуському проживає 862 осіб у 224 господарствах. У селі є греко-католицька церква, Народний дім, бібліотека, початкова школа. Село поділяється на такі масиви: “Дадяків кут”, “Новоселиця”, “Мельницький кут”, “Хіміїв кут”. У 2012 році в селі народилося 6 діток, померло 12 людей. Найпопулярніші прізвища — Мельник, Рибак, Семанів. У Довге-Калуському повністю поміняно лінії електропередач на кабельні. А ще при в’їзді в село гостей зустрічає знак “Довге-Калуське”, на ньому вказано і площу населеного пункту,й інформацію про кількість населення, дворів тощо.

Насамперед потрібен дитсадок

Як живуть села Пійло і Довге-Калуське, які проблеми потребують вирішення, я поцікавилася у Пійлівського сільського голови Миколи Семаніва.

— Проблем у наших населених пунктах чимало. Але насамперед — це відсутність дитячого садка. Діти ж народжуються, батьки хочуть працювати, а залишити дитину — ніде (на території Пійлівської сільської ради садочка не було ніколи). Хтось возить діток до міста, але сільських дітлахів туди беруть неохоче: і на калуських місць не вистачає.

— Що плануєте робити?

— Виготовлено проектно-кошторисну документацію на дитячий садочок (її вартість — 120 тис.грн.) на загальну суму 4 млн. 173 тис. грн. Планується відкрити садочок на 2 групи по 20 діток у кожній. Групи не пустуватимуть, ще навіть черга буде: за десять місяців у наших населених пунктах народилося вже 26 малят. Під дитячий садок ми реконструюємо адміністративний будинок (сільська рада переїде у приміщення Народного дому): проводимо ремонт першого поверху, зводимо добудову. Але, зрозуміло, що без виділення коштів з державного бюджету самотужки довершити справу не зможемо. А садочок справді дуже необхідний.

— Будинки культури у селах, напевно, вже старі…

— Народний дім с. Пійло зведений у 30-х роках минулого століття, НД с. Довге-Калуське — у 60-х. Так, будівлі старі, але коли підтримувати їх у належному стані, то цього не помітно. У 2008-2009 р.р. ми перекрили за рахунок місцевого бюджету покрівлю в НД с. Пійло, яка була повністю прогнила, встановили огорожу (тут її не було зовсім), парове опалення, провели холодну й теплу воду, каналізацію, є внутрішній туалет. Загалом, зробили капітальний ремонт приміщення — адже, крім Народного дому й бібліотеки, там незабаром розміщуватиметься й сільська рада. Залишилося ще обладнати кладові під тверде паливо. Що ж до самого Народного дому, то в такому немаленькому селі, як Пійло, мав би бути новий Будинок культури: з більшою сценою, із залом на більшу кількість місць. Але поки що про це навіть не думаємо: насамперед — дитячий садочок. У Народному домі с. Довге-Калуське наразі проводимо капітальний ремонт шатрової покрівлі — перекриваємо дах металочерепицею (вартість робіт — 209 тис. грн.), раніше — зробили огорожу.

Щоб вода знову не наробила лиха

— п. Миколо, як відомо, Довге-Калуське розташоване у межиріччі Лімниці та Чечви, на березі Чечви — чимало домогосподарств пійлян. У 2008 році велика вода була наробила чимало лиха жителям прибережних територій, а ще — забрала пішохідний міст. Що робиться, аби в майбутньому захистити людей від повені?

— Справді, тоді в липні 2008 року стихія завдала чимало клопоту. Це було ніби випробування мені — я ж тільки у червні був обраний сільським головою. Підремонтували пішохідний перехід через Чечву, який з’єднував два села — Пійло і Довге-Калуське, а за ніч його знесла вода. Пошкоджено було і металевий транспортний міст. Тож село Довге-Калуське залишилося мовби відірване від світу: потрапити до Калуша можна було тільки через Тужилів, дітям до школи — ніяк добиратися. У жовтні 2009 року було встановлено новий бетонно-металевий міст довжиною 119 метрів, його кошторисна вартість — 2 млн. 100 тис.грн. А 14 жовтня 2010 р. перерізали стрічку на транспортному мості.

“Загальна кошторисна вартість моста, — додає Роман Павлів, директор ТзОВ “Будучність”, яке виконувало роботи, — 9 млн. 300 тис. грн. Гроші держава то виділяла, то не виділяла. Працювати доводилося “в кредит” — за рахунок своїх обігових коштів. Наприклад, у 2008 р. ми виконали робіт на загальну суму 2 млн. 300 тис., а повернули їх нам аж наступного року. У 2009р. зроблено прохід для пішоходів та проїзд для легкового транспорту (вартість — 700 тис.грн.), у 2010 р. — було виконано робіт більш ніж на 900 тис.грн. і мостом уже має змогу їздити будь-який транспорт. У 2012 р. виділено близько 2 млн. грн. субвенції — як повернення боргу ПП “Будучність”. Наразі ми продовжуємо роботи з берегоукріплення, щоб вода знову не розмила береги і не дібралася до будинків. Щоб продовжувати роботи, підприємству довелося навіть брати кредит у банку. Але по-іншому не можемо. Я родом з Довгого-Калуського, у селі розташована виробнича база підприємства”.

— Берегоукріплення справді вкрай необхідне, — продовжує нашу розмову Микола Семанів, — на обох річках. Ширина русла Лімниці досягає уже 100 м. Навіть при невеликих повенях руйнуються береги, що призводить до знищення сільськогосподарських земель. Потроху робимо, що можемо, на все грошей не вистачає. Наприклад, тільки на укріплення лівого берега Чечви біля пішохідного переходу потрібно 1 млн. 800 тис.грн, і це — згідно кошторису, складеного у 2008 р., але ж ціни — ростуть…

Про сміття, дороги та транспортне сполучення

— З утилізацією сміття проблем немає?

— Ні, у селах розставлені металічні ящики для збору побутових відходів. Один раз на два тижні машина “Теплосервісу” збирає сміття. Так що села у нас, можна сказати, чисті. Інша справа, що в районі немає офіційного сміттєзвалища. І, напевно, не буде: сумніваюсь, що якесь село дасть згоду, щоб поруч був смітник.

— Огорожі навколо кладовищ у селах — нові та акуратні.

— Так, може хтось і скаже, що цвинтарі повинні облаштовувати парафіяни, але ж там поховані наші предки. До робіт сільська рада залучила людей з біржі праці. Крім того, було спиляно всі старі дерева, вік яких більше 50 років, до кладовищ заасфальтовано дороги.

— До речі, про дороги. В якому вони стані?

— Коли для більшості населених пунктів дороги — головна проблема, у нас вони — в нормальному стані. Цьогоріч на ремонти затрачено понад 1 млн. грн., з них субвенції державного бюджету на проведення капітальних і поточних ремонтів доріг комунального значення — 492 тис. грн., решта — кошти від одноразової реєстрації автомобілів. До речі, саме завдяки цій статті доходу Пійлівська сільська рада — одна із найбагатших у районі. Більше 20 осіб з Пійла та Довго-Калуського перевозять з Європи в Україну автомобілі, а реєструють їх у нашій сільській раді.

— Які ще проблеми в населених пунктах потребують вирішення?

— Довгівці часто скаржаться на те, що в неділю до них не має автобусного сполучення. Тобто у будні дні підприємець здійснює перевезення, а в неділю — ні, бо це йому не вигідно. А саме в неділю багато студентів змушені з важкими сумками іти 3 км до траси. Як вирішити це витання — поки що не знаю, уже надсилали листи-запити і до райради, і до РДА, і до ОДА — не допомагає.

Не можна згадати і всеукраїнську проблему, яка торкнулася і Пійла та Довгого-Калуського, — міграцію населення. Знайти молоді роботу досить важко. Навіть дівчатам, які закінчили педагогічні вузи, доводиться працювати на громадських роботах, на які направляє центр зайнятості. От і роз’їжджаються, хто куди: до Італії, Іспанії, Португалії, Польщі, Чехії чи Москви. Але тут на місці важко чимось зарадити — така вже ситуація в нашій державі.

Про сільську медицину

“До 2009 р. у нас у приміщенні було холодно, — зауважує фельдшер ФАПу с.Пійло Оксана Кручак, — але тепер дітки, які приходять на прийом (а їх на обслуговуванню у ФАПі — 520 до 18 років, з них до одного року — 18), не мерзнуть: у нас встановлено 2 конвектори, нові пластикові вікна. А ще у ФАПі проведено воду, каналізацію, є внутрішній туалет, частково зроблено ремонт фасаду”. У ФАПі с. Довге-Калуське, як розповіла завідуюча Оксана Турлей, на обслуговуванні 165 дітей до 15 років, з них до одного року — 10. Приміщення відремонтоване, проведено парове опалення. “Сільська рада у 2009-2011 роках багато вклала у ремонт ФАПів. Звісно, ще не всі роботи виконані. Але з 2012 р. ми не можемо вкладати кошти у ФАПи — тепер вони фінансуються з міського бюджету”— каже п. Семанів.

У Довгому-Калуському буде стадіон

Футбольна команда у с.Довге-Калуське створена у 2010 році. Та футболісти не мали, де займатися: доводилося орендувати футбольне поле у Голині. Тому то і вирішив уже на нині покійний підприємець Петро Павлів облаштувати в селі стадіон. Тож у 2011 р. за кошти громади та ПП “Будучність” почалися роботи із вирівнювання землі майбутнього стадіону, встановлення воріт, частково — огорожі.

Ми розробили проектно-кошторисну документацію, подали проект на третій обласний конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування і стали одними з переможців цього конкурсу: з місцевого бюджету плануємо виділити 60 тис.грн., ПП “Будучність” — 30 тис.грн., а співфінансування з обласного бюджету складатиме 75 тис.грн.” — зазначив сільський голова Микола Семанів.

Наталія ПАВЛЕЧКО

ПІЙЛО: тричі з попелу відродилося

Село Пійло розташоване на південний захід від Калуша. Перші поселення на території села існували ще за часів кам’яного віку. Про це свідчать знайдені в селі дві кам’яні сокири. Неподалік села виявили також глиняні горщики, бронзові вироби, що доводить існування поселення бронзового віку. На пасовищі Могилки, що неподалік Калуша, знайдено знищені кургани. Тож є припущення, що жителі цих територій брали участь у поході Олега на Візантію 907 року. А перша згадка про Пійло датується 1454 роком.

Щодо назви, то історики впевнені, що вона пов’язана з гідрологічним розміщенням Пійла. Місцеві жителі розповідають, що в давнину тут напували коней козаки або, можливо, таку назву дали чумаки, які возили сіль з Калуша у Литву і на Велику Україну, чи татари, які зупинялися на наших теренах перед тим, як рушити на Рогатинщину і Галич. До речі, Пійло (як і Калуш) у 15-17 ст. не раз було повністю спалено татарами, зокрема у 1554 р., 1617-18 рр., 1605 та ін.

За часів Хмельниччини у Калуші спалахнуло повстання, яке очолив у 20 селах Калуського повіту Іван Грабівський. У повстанні у жовтні-листопаді 1648 року брало участь до 5 тисяч людей, селяни Пійла були одними з найактивніших учасників. Звільнивши Калуське староство від польських загарбників, повстанці пішли на Долинщину, де об’єдналися з армією Семена Височана. А в Пійлі тим часом почалася розправа над тими, хто залишився, — одних стратили, інші опинилися в тюрмах.

У 1565-1566 рр. у Пійлі нараховувалося 30 дворів, населення становило 150-160 осіб. Є згадки, що місцеві селяни торгували у місті продуктами харчування, продавали рідкісний червоний дуб з лісу неподалік та випалювали поташ, що йшов на експорт в Європу для виплавки скла і варіння мила. У 1672-1776 під Калушем відбулося кілька битв турецько-татарської орди з поляками (під керівництвом коронного гетьмана Яна Собеського, воєводи Андрій Потоцького). Тож населення страждало і від поляків, які грабували та вбивали людей, палили хати. Після цих подій Пійло не згадується аж до 1770-х, коли Галичина ввійшла до складу Австро-Угорської імперії.

У 1848 р., коли скасували кріпосне право, Пійло починає розвиватися. Але спокійне життя тривало недовго: у 1914 р. почалася І св. війна. Село поперемінно захоплювали то росіяни, то австрійці, то Річ Посполита. У 1941 р. Галичину окупувала Німеччина. Бої за визволення села, в яких загинуло 3 пійлян, почалися в 1944 р., загалом у ІІ св. війні полягло 28 вихідців з Пійла.

Навесні 1948 р. створено колгосп “Більшовик”. У 1956 р. ліквідовано в селі не писемність і малописемність. Із двокласової школи організували початкову 4-класну школу, потім семирічну і восьмирічну (з історією шкіл, що знаходяться на території Пійлівської сільської ради, наші читачі мали змогу познайомитися в одному із попередніх номерів).

У 1964 р. спалили 200-річну церкву. На щастя, залишився храм православної громади, який почали будувати у грудні 1933 р. У 70-х роках поставлено пам’ятник жителям села, які загинули у ІІ св. війні. А могилу Січовим стрільцям, зруйновану у 1939 р., було поновлено 16 лютого 1990 р. У 1995 р. споруджено греко-католицьку церкву Введення Матері Божої в Храм, яку відвідують парафіяни зі 100 дворів. У минулому, 2011 році, будувати свій храм почала й автокефальна громада.

З 1998 р. почалася газифікація села, головою сільської ради на той час був Михайло Савчук. Закінчила газифікацію села Наталія Савчук, котра була обрана головою у 2002 році.

Довге-Калуське: тут ніколи не було панщини

Справді довге воно. // Ще у древності знане. // Пам’ятає турецько-татарський розбій, // Свідчать німо про це невисокі кургани…

Йосип Попадюк

625 років пульсує літопис маленького села в межиріччі Лімниці і Чечви — с.Довге-Калуське. Перша згадка про село датується 1387 роком. Засновниками села були три родини — Мельники, Качурі і Романіви. Коли в селі оселилося більше людей, воно отримало назву Довге — і не випадково. Адже на території села була велика рівнина, бо Лімниця тоді текла попід Новицьку гору. Коли ж річка почала змінювати своє русло і підійшла ближче до села, частина людей поселилася на тому місці, де теперішні Добровляни, а більшість залишилася на території нинішнього села, розмістившись вздовж русла.

У 1565 р. в селі проживало 7 родин, у 1661 р. — 27. У Довгому ніколи не було панів, воно завжди було вільним, а люди ніколи не ходили на панщину. Але в 50-х роках, коли Іван Грабівський підняв повстання проти шляхти, довгівці теж брали у ньому участь: розбили польський гарнізон у Калуші та спалили маєток берложецького пана. У 1667 р. Калуш і прилеглі села, в тому числі Довге-Калуське, були знищені татарами.

За період існування села було побудовано три церкви. Перша була розташовані на місці, яке й зараз називають “На престолі”; храм зруйнувала вода. Другу церкву побудували недалеко від місця, де тепер Народний дім. Ця старовинна церква, що була відома ще у княжу добу, згоріла у другій половині ХІХ ст. У 1911-1914 р. збудували новий храм, у нього завезли престіл, Царські ворота, патериці зі старої Калуської церкви св. Архистратига Михаїла, тож у Довгому-Калуському і досі зберігаються ці унікальні речі. Освятили нову церкву 14 січня 1914 р.

Читальня “Просвіти” в селі заснована в 1904 р., вже тоді в ній налічувалося 78 членів, завідувачем був Андрій Ребега, у будинку якого і розміщувалася читальня. У 1939-1940 р.р. побудована школа. Сюди згодом перенесли читальню (завідувач — Михайло Семанів). Проіснувала хата-читальня до 1947 р. А в приміщенні школи відкрили будинок для перестарілих.

На 1939-1979 роки припадає кривава сторінка в історії Довгого-Калуського. Саме у цей відтинок часу село було майже повністю переселене у Долинський район Кіровоградської області. У селі тоді залишилися тільки немічні та старі. Потроху люди згодом почали повертатися у рідний край, але рідні домівки були зруйновані, а землі забрано у пійлівський колгосп, тільки після багатьох прохань та скарг село дозволили відновити.

У 1955-1959 р.р. у Довгому-Калуському був побудований нині діючий Народний дім, у 1967 р. відкрито сільську бібліотеку, яку у 1979 р. перемістили у нове приміщення при фельдшерсько-акушерському пункті. В кінці 50-х — на початку 60-х, коли в країні відбувалася масова руйнація храмів, довгівцям вдалося відстояти свою церкву і не дати її знести.

Сторінку підготувала Наталія Павлечко

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу