Він був душпастирем від Бога

Опубліковано: 2011.11.04 | Коментарів: 0 | Переглядів: 331

Зі спогадів дочки о. Юліана Бачинського Наталії Бертран:

“Батько був сином нотаріуса Михайла Бачинського та Фаустини з Ясеницьких.

Навчався спочатку у школі в Калуші, опісля — у Львівській гімназії, куди переїхав зі своєю мамою після смерті свого батька. Мій тато, — згадує п. Наталія, — мріяв про професію лісника, однак його мама Фаустина не мала змоги утримувати його у Відні. Тож він пішов на теологію у Львівську семінарію. Розповідав, що митрополит Андрій Шептицький був дуже прихильним до семінаристів, неодноразово запрошував їх на Святий вечір до себе. Навчання йому давалося легко.

Перед освяченням одружився (28.07.1910 р.) з Гертою фон Кюнсберг. В них було восьмеро дітей (троє померли ще дітьми).

Юліан Бачинський спочатку працював сотрудником у Підмихайлі, згодом — у Мишковичах (12 км від Тернополя), у Пеняках на Бродівщині. Під час І світової війни його забрали капеланом до австрійської армії, а мама з трьома дітьми залишилася у Львові. Батько щоразу висилав до нас листівки, на яких він був зображений як сповідник поранених солдатів.

Отець Юліан спочатку потрапив у полон до італійців, а потім до росіян (де перебував у Казані та Уфі). Після повернення в Галичину працював священиком у Великополі на Львівщині. У зв’язку з астмою, за рекомендацією лікарів, батька перевели священиком ближче до гір — у с. Ріп’янку на Калущину. Це був 1927 рік. В цьому селі о.Бачинський був парохом церкви св. Миколая до кінця своїх днів. Він також відправляв служби у храмах Мислова та Яворівки.

У Ріп’янці тато займав канцелярію і кімнату біля неї. Нашим сусідом був Ясь Мельник, який мав ключ від дому. Взимку Ясь рубав дрова, приносив до хати і напалював її. Тато був у школах щотижня — по два дні в Мислові (по 4 години), по разу — в Яворівці та Ріп’янці. Тато вмів навчати, сам багато читав і любив дітей. Старші діти навіть не ходили до початкової школи — він сам готував їх до гімназії. Пригадую з дитинства, як тато готував виставку “Бабський бунт”, яка відбувалася у нашій шопі. Люди дивувалися, кажучи: “Ади-ади, то єгомость, що стоїть при престолі, а таке віучив”.

Тато дуже гарно читав, коли ми з Янкою щось шили чи вишивали. Казав, що “відробляє панщину”. Влітку ми мандрували цілими днями в гори. Рано нас тато будив, ми снідали — і в дорогу. Спали в колибах.

Мама сама вишила фанви до церкви, фелон до Яворівки (він є, але в Ріп’янці), 26 метрів борти і 12 хрестів. Влітку відбувалося прання церковної білизни із всіх трьох церков (Мислова, Ріп’янки і Яровівки). В церквах електрики не було; свічки коптіли, скапували… Прала в десяти водах, полоскала три рази, а тоді крохмалила. А ще гіршим було прасування: залізко було на вугіллі. Так мама віддавала церкві свій труд, недоспані ночі.

Під час війни Герта Бачинська закінчила медичні курси, що згодом дуже пригодилося. Бо у Ріп’янці, як і в навколишніх селах, лікарів не було, тому мама доглядала хворих. Могла скласти поламану руку, вилікувати людей від застуди, бронхіту чи запалення ле-гень. У селах часто були пожежі, мама Герта завжди з відрами була між людьми, організовуючи порятунок. Під час повені у Ріп’янці люди, що жили біля ріки, приганяли худобу до плебанії.

Отець Бачинський відновив у Ріп’янці та Мислові “Просвіту”. Селяни користувалися книжками з його бібліотеки. Він часто збирав молодь і дітей, вчив співати церковні пісні. Роздавав для читання журнали “Дзвіночок”, “Наш приятель”, які всі охоче читали.

До 950-річчя хрещення України-Руси в Ріп’янці біля церкви св. Миколая батько урочисто освятив хрест. У Мислові, Ріп’янці та Яворівці, які батько обслуговував, в 1941 році були насипані могили героям, полеглим за волю України. Люди говорили, що “там поховали радянську владу”. Після війни хрести були знищені.

Перед закінченням війни лісами ходили ковпаківці. Вбивали священиків, шукали о. Юліана (родина змушена була переховуватися у Хотіні в о. М.Юркевича, татового товариша з років навчання в семінарії).

На Водохрестя всі люди йшли на Луквицю, де вирізали з льоду хрест. Отець Бачинський освячував воду. Це мусіли робити дуже рано, бо вже о шостій годині йшли люди до колгоспу. До речі, з бідних родин батько ніколи не брав плату.

Після війни о. Ю. Бачинський разом з отцями Юркевичем і Галагіцьким (з Підмихайля) формально перейшли в православ’я, розуміючи, що на їх місце влада могла прислати “попів московських”.

Помер о. Юліан Бачинський в травні 1959 року в Хотіні, коли був у гостях в о. Юркевича, від інсульту. На похорон у Ріп’янку з’їхалися 13 священиків з Калуського деканату, було багато людей”.

Опрацювала  Іванна АРТЕМОВИЧ, студентка Івано-Франківської гімназії

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу