На місці загибелі Степана Слободяна, Марії Німої і їх побратимів

Опубліковано: 2010.12.03 | Коментарів: 0 | Переглядів: 506

Уся наша багатостраждальна земля — мов суцільна рана. Вона всіяна могилами тисяч і тисяч борців за волю України, вона, ця свята земля, дотепер зберігає багато таємниць. І чекає, коли ж буде сказано всю правду про полеглих, коли ж буде віднесено їх до числа великих і праведних мучеників.

Працівники Історико-меморіального музею Степана Бандери разом з активістами національно-демократичного руху впродовж уже багатьох років розшукують місця загибелі українських повстанців, збирають відомості про жертв більшовицького терору, встановлюють хрести на місці їх загибелі, доглядають ці святі для кожного свідомого українця місця. У двадцятих числах листопада кожного року працівники музею разом з активістами, добровільними помічниками (цьогоріч до музейників приєдналися вчителі історії Микола Квятковський (Новицький НВК) та Микола Воробець (Бережницька ЗОШ) відправляються в урочище “Медвіцьке”, що між Угриновом і Бережницею, де 18 листопада 1950 року загинув увесь провід ОУН-УПА Калущини у бою з двома сотнями облавників, які одночасно наблизилися до бункера з двох боків — з Угринова і Бережниці. Очевидно, місце вказав якийсь зрадник. Саме 18 листопада, 60 років тому, тут перед настанням світанку відбувся нерівний бій, в якому полягло 8 людей. Серед них — Степан Слободян (“Єфрем”, “Клим”, “12”) — крайовий провідник, член крайового проводу ОУН “Захід-Карпати”, начальник політвиховного відділу.

Степан Слободян, псевда “Єфрем”, “Клим”, “05”, “15” займав відповідальний пост в ідеологічній ділянці роботи ОУН протягом 1944-1950 років. Відповідно до даних, які поміщені в 19 томі “Літопису УПА” — матеріали групи УПА-Захід “Говерля”, офіційні звіти і публікації”, сотенний “Клим” (ймовірно, перше псевдо Степана Слободяна в лавах УПА) був політвиховником групи в 1945–1949 роках, заступником по ідеологічній лінії (очолював однойменну референтуру в проводі) крайового провідника ОУН “Захід-Карпати”. Про його активну діяльність в цей період свідчить вже той факт, що його було двічі нагороджено: перший раз в 1946 році Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги та вдруге у 1948 році Срібним Хрестом Бойової Заслуги.

Серед полеглих була і одна жінка, її псевдо — “Марта”. Це була Марія Німа, дружина Степана Слободяна, дочка священика із села Старі Скоморохи Галицького району, їй було тільки 26 років. До 1945 року вона була керівником жіночої сітки окружного проводу ОУН, займала керівне становище в крайовому проводі. Кати винищили майже всю родину Німих. Богдан Німий (нар. 1919 р.), студент Львівського університету, закатований у Львові в 1941 році, Ярослав Німий (нар. 1921 р.), провідник СБ, загинув в 1946 році в селі Суботові, Ліда Німа загинула в 1947 році, така ж доля спіткала й Зою Німу. Як бачимо, в цій родині воля України була найвищою цінністю. Марія Німа, вважає директор музею Степан Лесів, не знала, що до бункера наблизилася така кількість енкаведистів, тому вступила у бій, вбила офіцера, потім робила спробу знищити документи. Але це їй не вдалося, тому багато документів потрапило до рук енкаведистів після смерті повстанців. Семеро загиблих спочатку фірою доправили до Бережниці, а звідти — до Калуша. Тіло восьмого повстанця обгоріло до невпізнання. Досі залишається таємницею, хто це був. Є припущення, що це — керівник особистої охорони Степана Слободяна. Як вдалося з’ясувати науковцям музею, серед загиблих були Прокіп Духович з Крилоса (Мар’ян”, “Петро”, “Іван”) — провідник СБ Калуського окружного проводу; Василь Камінський (“Галенко”) — охоронець проводу; Іван Юрків — житель Старого Угринова, член охорони керівника пропаганди Калуського окружного проводу ОУН; Іван Морис — уродженець Середнього Угринова, член боївки кущового проводу ОУН, Володимир Смук (“Ігор”) з Підмихайля (інші джерела стверджують, що з Бережниці). На місці загибелі 8 борців за волю України у 1996 році націоналісти Бережниці (більшість з них ніколи в жодній партії не перебували) встановили хрест, обгородили його, прорубали дорогу в прямому значенні цих слів. Щоб не заростала вона, щоб не міліло джерело пам’яті нині дбають працівники музею. “Степан Слободян і Марія Німа та їх побратими гідні того, щоб пам’ять про них не стерлася і в віках. Вони віддавали життя не за посади, не за матеріальні вигоди, а за ідею, за те, щоб нащадки жили у вільній Україні. Їхній героїзм повинен служити нам прикладом”, — зауважив Степан Лесів, директор Історико-меморіального музею Степана Бандери. — Ось і сьогодні ми прийшли, щоб помолитися, навести тут порядок, вшанували пам’ять 8 повстанців, а заодно — і пам’ять всіх тих, чий слід загубився у вихорі національно-визвольної війни”.

Галина КОГУТ

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу