Сівко-Войнилівська сільська рада: життя на околиці району

Опубліковано: 2010.09.02 | Коментарів: 0 | Переглядів: 1038

Уже традиційними стали на сторінках нашої газети публікації, присвячені селам Калущини. Сьогодні до уваги наших читачів — невелика екскурсія селами Сівко-Войнилівської сільської ради — Сівкою-Войнилівською, Довжкою, Мошківцями — та інтерв’ю із сільським головою Ігорем Михайловичем Палагнієм.

Сучасне життя

Відстань від Калуша до сіл Сівко-Войнилівської сільської ради — 30 км. Територія населених пунктів — 2849,80 га, у тому числі: сільськогосподарські угіддя — 1647,58 га, рілля — 1109,50 га, ліси — 26 га. Найпоширеніші прізвища на території сільської ради — Паук, Боєчко, Побуцький, Стефанюк.

У Сівці-Войнилівській проживає 537 осіб у 176 дворах; дітей дошкільного віку у селі — 34, шкільного — 44, пенсіонерів — 206. Відомі вихідці із села — доктор фізико-математичних наук, академік НАН України Михайло Семенович Бродин; доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача Віктор Володимирович Михаськів, також в одному із львівських університетів викладає сестра п. Михаськіва доцент Ольга Володимирівна.

У селі є Народний дім, сільська бібліотека, будується храм Господній (наразі жителі села ходять на Богослужіння у церкву Пресвятої Богородиці, що у Мошківцях), амбулаторія сімейної практики (як розповіла педіатр Галина ТИМКІВ, їхня амбулаторія обслуговує кілька сіл: Сівку-Войнилівську, Мошківці, Цвітову, Луку, Діброву та Довжку; на обслуговуванні — 2070 населення, з них дорослих — 1750 осіб, дітей — 273, до одного року — 25), школа (розрахована на 500 дітей, зараз у ній навчається 90 школярів, є класи по 6-7 учнів).

Мошківці — це 107 дворів, у яких мешкає 319 осіб, з них дітей дошкільного віку — 21, шкільного — 34, пенсіонерів — 107. У селі є тільки Народний дім.

У Довжці — 84 двори, в яких проживає 218 осіб, з них дошкільнят — 10, школярів — 23, пенсіонерів — 77. У селі є Народний дім, сільська бібліотека, ФАП, церква Святого Дмитра, загальноосвітня школа І ст.

— Газ, телефон, Інтернет — без них сучасне суспільство вже не уявляє свого життя. Ігорю Михайловичу, — цікавлюся у сільського голови, — чи є у віддалених селах району ці блага цивілізації?

— Всі домівки трьох сіл нашої сільської ради зігріваються газом. Газифікацію ми розпочали у 2004 році, а закінчили у 2007 р. Тобто за три роки, причому газ нам довелося тягнути аж 7 км — із Цвітової, і ще 2 км 200 м — до Довжки. Звісно, самі ми так швидко б не впоралися. Гроші на підвідний газопровід нам виділили в Києві, а на розвідний — зібрали самі.

Села телефонізовані, нараховується 109 абонентів. Але телефонних номерів усім бажаючим не вистачає. В “Укртелекомі” обіцяли виділити на сільську раду ще 20-30 номерів. Але коли це буде — не відомо.

Інтернету у сільській раді поки що немає.

— Чи задоволене населення транспортним сполученням?

— Не скаржаться. Через Сівку-Войнилівську є багато прохідних рейсів — на Луку, Діброву, Бурштин, Рогатин, на Тернопіль. Довжка має свій рейс “Калуш — Довжка”. Був рейс і до Мошківців, але через те, що вода зруйнувала міст, автобус наразі їздить тільки до Сівки-Войнилівської.

— А як у віддалених від міста селах розвивається бізнес?

— У Сівці-Войнилівській є 4 магазини, у Мошківцях — 2, у Довжці — 1. У 2008 було продано приміщення колишнього дитячого садочку (деякий час там розміщувався будинок перестарілих). Але поки що власник там нічого не відкрив. Наразі він поїхав на заробітки в Англію. Також маємо вільне приміщення над сільською радою. Там можна було б відкрити перукарню, аптеку тощо. Але ніхто не хоче розпочинати бізнес у віддалених селах. ТзОВ “Даноша” орендує 500 га громадських полів та 21,17 га фермерського фонду сільської ради. Справно за оренду землі сплачує “Київстар”.

У с. Довжка є цегельний завод від ВАТ “Івано-Франківськтехнобуд”. Але підприємство платить тільки орендну плату за землю, а прибутковий податок — за місцем реєстрації — у Рогатин. Але підприємець Юрій Мельник завжди допомагає сільській раді. Наприклад, виділив на будівництво церкви майже 25 тис. грн. Знаю, що Юрій Мельник подав документи на виготовлення ліцензії на видобування корисних копалин (глини).

— На території сільської ради протікає р. Дністер. Чи маєте проблему із крадіжками гравію?

— Така проблема існує. Але, слава Богу, цього року спокійно. Річ у тому, що цьогоріч річка повноводна. Заїзду немає, і гравій не крадуть.

— Багатьох сільських голів турбує питання, куди дівати сміття.

— У нас такої проблеми немає. Маємо своє сміттєзвалище, на які є всі дозволи. Інше питання, що люди не завжди хочуть вивозити відходи до яру, а кидають де-небудь. З такими проводимо бесіди. Крім того, буває й таке, що сміття попри головну дорогу викидають із проїжджих машин. З цим уже нічого зробити не можемо. Не поставиш же вздовж узбіч охорону.

— У нашому виданні уже згадувалося, що у Сівці-Войнилівській попри узбіччя та на колишньому колгоспному дворі розрослася небезпечна отруйна рослина — борщівник Сосновського.

— Так, борщівник Сосновського ріс і росте дальше. Тракторами скосили 60 соток. З районного бюджету виділили кошти на закупівлю пестицидів. У фермерів взяли оприскувач і покропили борщівник обабіч дороги. Але він ростиме і надалі. Вся справа в тому, що Галицький район вклинюється в Калуський саме на території Сівко-Войнилівської сільської ради. І з борщівником, який росте там, ніхто не бореться. Що з того, що ми його знищуємо, якщо він й спокійнісінько росте у селах Галицького району?

Сільські проблеми

— Напевне, у кожному селі є багато проблем, які потребують вирішення. Що зроблено для покращення благоустрою сіл у цьому році?

— Так, у кожному селі є проблеми. Розпочнемо з Довжки. Майже всі проблеми у цьому селі — дорожні. Повінню цього року тут розмило дорогу. І проблема в тому, що люди залишилися не тільки без дороги, а можуть зостатися і без газу: попід дорогою у тому місці іде газопровід, вода “оголила” труби. Тож газове господарство у будь-яку хвилину, якщо не виправити ситуацію, може припинити подачу газу до села.

Ще одна проблема у Довжці — знову дорожня. Через село їдуть вантажівки ТзОВ “Даноша”, розбивають дороги. Підприємству виділено місце на дорогу за межами населеного пункту, але її не зробили, тож змушені їздити через Довжку, інколи Сівку-Войнилівську. Зрозуміло, що людей це обурює. Ми направили на “Даношу” звернення від депутатів сільської ради Чекаємо відповіді.

Щодо благоустрою Довжки. Нещодавно за власні кошти (4 тис. грн.) сільська рада відремонтувала 50 м дороги у цьому селі, там, де люди не мали заїзду до хат. Невеликий ремонт у НД с. Довжка — поміняно пічку, підлогу — було здійснено у 2008 році. Цього року за власні кошти — 25 тис. грн. — плануємо поміняти у приміщенні п’ятеро дверей, бо ті, що стоять — майже предвічні (сміється, — Авт.). Районна влада обіцяла дати пластикові вікна, тож поживемо — побачимо. Хоча у ФАПі с. Довжка не так давно було встановлено електричне опалення, наразі плануємо переходити на опалення дровами. Адже електроенергія зараз дорога, а так буде дешевше.

У с. Мошківці одна проблема, але велика. Ще з 2008 року (після тодішньої липневої повені) у село немає заїзду. Після того, як велика вода розірвала міст через р. Сівку, було встановлено тимчасовий міст, по якому і здійснювалося сполучення. А тим часом бригада робітників зводила постійний міст. Але роботи так і не завершили. Тож люди добиралися додому через технічний міст. Але цього року вода (7-8 липня рівень води піднявся на 2,5 м) зруйнувала і його. До нас приїжджали голова Калуської РДА Василь Качмар та голова ОДА Михайло Вишиванюк, ознайомилися з проблемою, обіцяли допомогти вирішити її. Для того, щоб люди не ходили вбрід через річку, у триденний термін встановили пішохідний перехід і відразу ж відновили газопостачання до села (вода обірвала і газову трубу). За це мошківчани дуже вдячні п. Вишиванюку та п. Качмарю.

— А як до Мошківців доїжджає транспорт? — цікавлюся.

— Вантажний транспорт — убрід через річку. Легкові машини — навколо через Галич. Без моста — ніяк. Навіть швидка допомога не може дістатися до хворого. А ще у Мошківцях — кладовище, де хоронять померлих з Сівки-Войнилівської. Як туди має потрапити похоронна процесія — навіть не знаю.

Капітальний ремонт у Народному домі с. Мошківці було зроблено у 2008 році. Ми повністю відновили будинок, в якому років 20 не було ремонту. Також у Мошківцях нещодавно було відремонтовано дорогу за власні кошти (транспортний збір).

У Сівці-Войнилівській теж чимало проблем. Насамперед треба прокопати рови попри дороги, почистити мостові переходи. Бо коли падуть дощі, вода не має куди стікати. Сільська рада зібрала кошти з громадян, екскаватором уже прокопано майже 2 км. Містки через центральну дорогу належать Калуському “Райавтодору”, тож я звернувся до них з проханням почистити замулені труби.

Також розпочаті роботи із встановлення вуличного освітлення. Із обласного бюджету на виконання цих робіт виділено 9 тис. 200 грн., із власного — 6 тис. грн. За ці кошти виготовлено проект на освітлення всього села, закуплено обладнання і встановлено три ліхтарі — біля символічної могили, на подвір’ї школи та перед школою.

Завершуємо будівництво церкви. З грошима допомагають спонсори. Нещодавно зробили косметичний ремонт у Народному домі (у 2004 році був зроблений капітальний), із районного бюджету нам виділили 20 тис. грн., тож за ці кошти поміняємо двері та пічку.

— Що ще плануєте зробити в селі?

— На перспективу хотілось би провести водогін. Річ у тому, що вода в одних криницях зникає, в інших, як визначили працівники санепідемстанції, сильно забруднена — нітрати у кілька разів перевищують норми.

Сівка-Калуська, Мошківці, Довжка — села, розташовані на околиці Калуського району. Але тут вирує багате на події життя.

Підготувала Наталія БАРНИЧ

Історія: легенди, цифри і факти

Сівка-Войнилівська

Існує дві легенди про походження назви села. Згідно одного твердження, у 1618 чи 1624 році на боротьбу з татарами піднялися селяни, які проживали на території теперішніх Сівки-Войнилівської та Луківської сільських рад. Ватажок організував будівництво воєнної споруди — шанці. Два дні татари здобували укріплення, а після перемоги спалили поселення і ліс. Під час цього бою загинув татарський ватажок Ка. І татари зашваркотіли “Сів Ка, сів Ка” (сів — у розумінні загинув). Так і вийшла Сівка. Ка похоронили там же у шанцях у золотому шоломі і з золотою шаблею. Друге твердження про назву села походить від місця розташування населеного пункту: село знаходиться біла гирла річки Сівка, яка бере свій початок в урочищі Запуст м. Долини в Карпатах і на території села Сівки впадає у Дністер.

Перша церква була побудована у 1660-1690 роках на території с. Мошківець, на скалі, у підніжжі якої плила Сівка. У церковних документах згадується, що парохом села у 1832 р. був отець Василь Герович. У 855 р. Сівецьку парохію очолив Михайло Левицький. Друга церква Пресвятої Богородиці була побудована 1869 р. і освячена о. Левицьким .

Після І св. війни (1914-1920 рр.) по селах і містах Західної України почали виникати осередки культури й освіти, зокрема “Просвіта”. Культурно-масову роботу в Сівці розпочала вчителька Є. Мацєх, за її допомогою у стодолах ставилися п’єси і концерти. Під орудою п. Мацєх було створено аматорський гурток. Головними акторами були С. Бродин, М. Лис, Анна Боєчко, Іванна, Білан, Н. Круковська. З 1934 р. у Мошківцях та Сівці активно діяв “Союз українок”. Щиро опікувався розмаєм української культури в селах о. Микола Юрик.

1 листопада 1990 року у селі освятили Символічну могилу борцям за волю України.

Довжка

Про походження назви села існує така легенда: “Перші жителі села поселились вздовж потічка, який бере початок далеко в лісі. Село розтягнулось на кілька кілометрів. Звідси і назва села — Довжка (вздовж)”. Перша письмова згадка про село датується 1456 роком. Великих руйнувань зазнало село від нападів татар в 1618, 1621 і 1624 р.р.

У березні 1897 р за кошти громади побудовано церкву Іоана Хрестителя. Нині храм носить ім’я Дмитрія Солунського. Однокласна школа була відкрита у 1910. У хаті селянина Баланди дітей навчав Юзеф Олевич. У селі тоді проживало 439 жителів. Добра слава у селі залишилася про вчителя Довжківської школи, ветерана І св. війни Григорія Лотоцького. У 1953 р. побудовано нове приміщення двокласної школи (завідувач — вчитель Рудницький). У 1959 р. була відкрита восьмирічна школа. Директором було призначено Степана Тягура, який керував школою 31 рік.

У 1937 р. за кошти села побудовано клуб та сільський медпункт. Першою завклубом була Софія Тягур, першим бібліотекарем — Розалія Фрик. Більше 40 років працювала сільським фельшером кавалер ордена “Знак Пошани” Л. Лісовська.

У 1950 р. в селі організований колгосп. У 1992 р. в селі була освячена Стрілецька могила на честь 50-річчя створення УПА.

Історія сіл написана за матеріалами, зібраними завідувачем бібліотеки-філії с. Сівка-Войнилівська Марією Гринів та завідувачем бібліотеки-філії с. Довжки Оксаною Надольською.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу