Тужилів: від історії до сьогодення

Опубліковано: 2010.08.26 | Коментарів: 0 | Переглядів: 914

Після липневої повені цього року село Тужилів “прославилося” на всю Україну. В ЗМІ з’явилося тривожне повідомлення: у Тужилові річка Чечва стрімко наближається до місця поховання померлих від холери 1914 року. Що ж насправді відбувається у селі з вдалим географічним розміщенням, розвиненою інфраструктурою, одним із найкращих стадіонів у районі? Чим живе, які проблеми та здобутки у нього за майже 20-річну історію незалежної України? Усе це: від історії та походження села — до крадіжок гравію, з якими не може дати ради сільська влада “Вістям Калущини” коротко розповів сільський голова Тужилова Василь Лазар.

Історичний ракурс

Перша письмова згадка про село Тужилів датується 1422 роком. На жаль, витоки заснування та перші етапи формування поселення практично не досліджені, окрім тих фактів, які вилучені з досліджень історії Прикарпаття. Зокрема, відомо те, що до XVII століття на території сучасного Тужилова були невеликі групи поселень. Щодо назви села, то вона трактується багатьма переказами та легендами. Більшість з них пояснюють виникнення села та походження його назви від дієслова “тужити”, слів “туга”, “журба”. Згідно однієї теорії, назва виникла внаслідок важкого економічного становища населення села, пригнічення жителів з боку поміщиків. Згідно іншої теорії, яка описана у переказах, дуже давно на окраїні теперішнього села поселився один чоловік. Жив він сам, сам обробляв землю, розводив худобу. Від цієї самотності йому було сумно, тому він часто плакав, тужив, від чого й пішла назва села.

У ще одній легенді йдеться: “На берегах річки Лімниці було красиве село, яке не мало назви. В ньому жили добрі та працьовиті люди, була серед них одна пара — Іван та Марія, які дуже любили один одного. Одного дня татари несподівано напали на село, забравши в полон юнака. Марія сильно плакала, а всю тугу виливала в жалібних піснях.” Саме через сильну тугу Марії при розлуці з Іваном, люди вирішили назвати село Тужиловом.

Історія Тужилова, безперечно, тісно пов’язана з подіями, які відбувалися в краї в цілому. Природно-економічні умови Прикарпаття (особливо сіль) були ласим шматком на який посягали вороги, особливо татари. Татари нападали на Покуття, потім на Львівщину, Стрийщину, а значить, проходили Прикарпаттям через села до Тисмениці і далі на Калуш (очевидно, через територію Тужилова). Рік за роком, а навіть кілька разів на рік нападали, спалюючи села і міста. Особливо жорстокими були напади в 1498, 1570, 1589, 1594, 1616, 1618, 1620, 1622 роках. Тоді було знищено 33 населені пункти, доля не оминула і Тужилів.

Щодо соціально-економічного розвитку в цей період, то слід сказати, що Галичина перебувала в важкому становищі, села відставали від інших територій імперії. Чиновники Калуського староства селян змушували вирощувати коноплі. В Калуському повіті кількість ткачів збільшилася вдвічі, вони виконували як приватні, так і державні замовлення у своїх власних хатах. Про поширення цього ремесла в Тужилові свідчить велика кількість прізвищ, походження яких пояснюється заняттям ткацтвом, наприклад, Ткач.

У часи Хмельниччини в Галичині теж було неспокійно. Тут з’явився свій Хмельницький — Семен Височан. Вождем селянського повстання на Калущині став православний священик Іван, парох села Грабівки.

У 1678 році під впливом важкого економічного становища та утисками поміщика в Тужилові відбулося нове повстання. Відомо, що воно отримало підтримку сусідніх сіл, проте через неорганізованість і малу чисельність було придушене.

У складі Австрії село перебувало до 1918 року. У 1854 році Тужилів належав до Стрийського округу, Рожнятівського повіту, Самбірського окружного суду. З даних обласного архіву відомо, що на 1864 рік в с. Тужилів існувала парохіальна школа, вчителем якої був Іван Келебай. У 1874 році діяла однокласна народна школа, в якій навчав Іван Кебузінський, школу відвідувало 27 дітей. Обласний архів містить відомості про будівництво церкви св. Ігнатія у 1855 році. Пастирем був Іван Зрада з Довгої-Калуської.

Після початку Першої світової війни на території Галичини утворюються загони січових стрільців. З Тужилова до них увійшли Іван Швець, Іван Парцей, Микола Притула, Іван Ярема, Андрій Стефанків, Михайло Папіжевський, Іван Коник, Василь Яців, Дмитро Яців, Юрій Мельник, Юрій Кисиличко.

У зв’язку зі світовими подіями — розпадом Австрії та утворенням у 1918 році Польщі, — галицькі землі, в тому числі Тужилів, відійшли знову до Польської держави.

З архівних даних відомо, що на 1926-1927 рр. у с. Тужилів проживало 1450 осіб. Тут діяло виробництво бетонних виробів (власник — Василь Яців). Працювали млини Яціва, Конєвича, Прокофяка.

На 1931 рік у Тужилові проживало 1328 осіб. З 1934 року село переходить до складу Голинської гміни. Відомо, що в Тужилові були відкриті кооперативи “Хліборобська спілка”, “Відродження”, з 1923 року діяв “Селянський труд”, а також молочарська спілка. У 1931-1932 рр. в селі працювала двокласна утраквістична школа, в якій навчалося близько сотні дітей.

У 1905 році зусиллями мешканців села було утворено читальню “Просвіта”. Члени читальні турбувалися про книжки, проводили вечорниці, святкування ювілеїв Шевченка, інші заходи. Перша світова війна перериває діяльність “Просвіти”, відновлюється діяльність читальні аж у 1930 році. У 1938 році збудовано новий будинок “Просвіти”.

Перший колгосп у Тужилові було утворено 20 жовтня 1950 року. Існування колгоспу припинилося в Тужилові у 1993 році.

Сучасний Тужилів

Це — 480 дворів із 1820 мешканцями. Територія Тужилова становить 986,8 га, простягається з півночі на південь на 2 км, з заходу на схід — на 3,7 км. Зараз Тужилів — село з розвиненою інфраструктурою, може похвалитися і заасфальтованими дорогами і частковим освітленням вулиць. У селі функціонує Тужилівський навчально-виховний комплекс, того року був відкритий дитсадок, в якому могли займатися діти від 4 до 5 років, в цьому році у планах — відкриття ще однієї групи для дітей трьох років.

У Народному домі цьогоріч провели поточний ремонт, у 2007 році замінили підлогу в танцювальному залі. ФАП знаходиться у приміщенні сільської ради, займає дві кімнати, працює три медичні працівники, є централізоване водопостачання. Також Тужилів може похвалитися чи не найкращим спортивним стадіоном у районі.

— Спортивний стадіон, — каже Василь Лазар, — наша гордість. З сільського перевиконаного бюджету у 2006 році придбали сітку за 5 тисяч гривень, у 2007 купили труби. Зараз поле стадіону забетоноване, залишилося придбати штучне покриття, яке коштує близько 130 тисяч гривень. Стадіон розрахований на 450 сидячих місць, є радіомовлення. У роздягалці є дві душові кабіни з холодною і гарячою водою. Тому футбольна команда має де тренуватися. Футбольний клуб має свій герб, у 2005 році футбольний клуб “Тужилів” завоював Кубок області серед аматорських команд.

Частина вулиць у Тужилові освітлені, вуличне освітлення почали робити ще з 2007 року. Освітлено близько 2,5 кілометра доріг, проте освітлений не центр села, як це буває зазвичай, а глухі вулички, в яких без світла довелося б важкувато.

— Документацію і проект виготовили на електрофікацію всього села, у півсела провели освітлення, — продовжує сільський голова Тужилова. — Проблема в тому, що до 2007 року РЕМ видавав дозвіл на так званий п’ятий дріт. А з 2007 року заборонив, мотивуючи тим, що не вистачає потужності.

Хвилює сільського голову проблема, яка після червневої-липневої цьогорічної стихії сколихнула Україну. Так, у багатьох ЗМІ з’явилося тривожне повідомлення: у Тужилові річка Чечва стрімко наближається до місця поховання померлих від холери1914 року.

— І справді, — каже сільський голова, — у нас є поховані люди, які померли чи то від холери, чи то від черевного тифу. Старі люди кажуть, що батьки не дозволяли навіть близько підходити до місця поховання. В архівах точних даних немає, проте згідно перепису населення, організованого “Просвітою” приблизно в 1900-их роках, населення становило 1700 жителів, а через рік — майже на триста осіб менше. Звичайно, 300 людей не могли померти своєю смертю, тут, безперечно, була епідемія. (До прикладу, звичайна смертність у селі становить 30-40 осіб на рік). На місці поховання є братська могила, хрест. Зверху братську могилу зацементували, й у 2008 році повінь берег не зруйнувала, зате цьогорічна червнева стихія знищила близько 20-30 метрів берега, а липнева — ще 15 метрів. І зараз, якщо дивитися від моста, то течія якраз впирається в той берег, де поховані померлі. Зараз залишилося 32 метри до могили, хто знає, що буде, якщо відбудеться ще одна стихія.

До слова, загроза є не стільки для Тужилова, як для сіл, що розміщені нижче за течією. Можливо, вірус цієї хвороби вже і не є заразним, хоча кажуть, що він зберігається більше 150 років. В будь-якому разі, я вважаю, що вам було б неприємно, якби вода знесла могилу і близько 300 черепів померлих плавало у річці. До того ж, річка впадає в Дністер, Дністер пливе до Молдови, уявіть, що може бути у разі ще однієї стихії.

З державного екологічного фонду виділено близько 300 тисяч гривень, розпорядником коштів є Калуська РДА, на 150 тисяч гривень на берегоукріплення Чечви роботи вже зроблено. Наразі зробили насув піщано-гравійної суміші берега, привезли 10 машин негабаритного каменю, яким мають укріпляти берег. Але ще досі фінансування не надходило, немає навіть 30% коштів, які потрібно оплатити як передоплату фірмі, що виконує роботи.

Не меншою проблемою для Тужилова є вивіз гравію з річки. На адресу редакції надійшов лист від жителя Тужилова Василя Чепіля: “Скільки машин, які вивозять каміння з річки Чечви ми ще побачимо, скільки часу це буде тривати? Вивіз каміння з річки кожен раз залишає сліди на людських угіддях та присадибних ділянках, завдаючи все більше й більше шкоди.

Машини, трактори вивозять каміння з річки з ранку до вечора, не боячись нікого. Виникає запитання: куди дивиться в цей час влада? Вивезення гравію — проблема для населення, особливо, коли падуть дощі, а прибуток для тіньового бізнесу, який займається вивезенням гравію. Скільки ще часу має минути, хто нарешті має поставити крапку у цій проблемі?”, — йдеться у листі.

Сільський голова не заперечує існування проблеми.

— З гравієм — суцільна проблема, — каже Василь Лазар. — Міліція реагує на наші повідомлення про крадіжки гравію, але доки приїде, то від крадіїв вже тільки і сліди залишаються. Хіба встановити цілодобовий пост, тоді б був якийсь результат. Це проблема не лише Тужилова, але й інших сіл, в яких протікає річка. Ми неодноразово з депутатами робимо виїзди на річку, але когось зловити на крадіжці — важко. Часто машини без номерів, ми робимо фотографії, але це нічого не допомагає.

Проблема зі сміттєзвалищами така ж, як і в інших селах — офіційних нема, доводиться “викручуватися”, своїми силами вивозячи сміття.

— Якщо враховувати географічне розташування села, виходить, що в Тужилові фактично нема місця для того, щоб відвести його під сміттєзвалище, — резюмує Василь Лазар. — Навколо річки, а близько до них розміщувати смітники — заборонено. Але в нас є колишній кар’єр, на місці якого залишилися вибоїни, які ми і використовуємо для збору сміття, а в сільському бюджеті закладено кошти для його вивезення. До того ж всі люди, які мають техніку — трактори, машини тощо — допомагають вивозити сміття з села.

Щодо контейнерів, то ми вже отримали 10, але це дуже мало для села, щоправда, пообіцяли до кінця року виділити ще 20, тоді й будемо встановлювати всі разом.

Планів — багато, — підсумовує сільський голова Тужилова. — Звичайно, якщо описати все, що б хотілося зробити, то не вистачило б і мільйона. Але треба дивитися реально на речі, визначати першочергові проблеми. Так, хочемо розробити генеральний план земель резервного фонду, які мають бути виділені під забудову. Такий план коштує більше 50 тисяч гривень. У планах — освітити другу частину села, зробити капітальний ремонт приміщення сільської ради та багато іншого.

Історію села записала жителька Тужилова Ірина Музичин.

Інна Бігун

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу