Проростає пам’ять березовими хрестами

Опубліковано: 2010.07.22 | Коментарів: 0 | Переглядів: 213

У день 20-ої річниці проголошення Державного суверенітету України, 16 липня, вшановано пам’ять Провідника ОУН Перегінського району Івана Рученчина — “Шпака”, уродженця Старого Угринова. На місці його загибелі (в Луквах) за Грабівкою встановлено березовий хрест. Також цього дня замінено та освячено хрести і впорядковано місця загибелі (біля моста) зв’язкових УПА Ярослава Босовича, Анни Дорошенко, Катерини Литвинець. Організаторами акції виступили Історико-меморіальний музей Степана Бандери, Староугринівський осередок товариства “Меморіал”, Калуська районна організація КУН. Зранку на подвір’ї Грабівської школи біля пам’ятника Степану Бандері місцевий парох о. Роман відправив панахиду за борцями за волю України. Потім відбулося імпровізоване віче за участю членів Калуської станиці воїнів УПА, працівників музею Степана Бандери, жителів Грабівки та Старого Угринова. Як зазначили виступаючі, Україна платила за волю своїми дітьми, найкращим цвітом, кров’ю свого серця, гордістю нації. Багато залишилося навічно лежати в землі, в могилах без хрестів, захоронених без панахиди і священиків, без заупокійних молитв та надгробних ридань рідних.

По лісах і селах розкидані тисячі поховань невідомих лицарів волі і честі, що пішли в безсмертя, залишаючи незаповнену героїчну сторінку боротьби на спомин та на приклад прийдешнім поколінням. Учасники акції поставили за мету віднайти місця загибелі повстанців і встановити березові хрести, щоб кожний подорожній міг зупинитися на мить біля цих скромних пам’ятників, помолитися і віддати шану тим, які окропили цей клаптик нашої благословенної землі своєю кров’ю. Як зазначив о. Роман, тут зібралися люди, щоби вшанувати пам’ять борців добрим словом та щирою молитвою, бо, окрім цього, ми не маємо що їм дати, а вони за нас віддали все, що мали найдорожче, — своє життя, а своєю смертю пішли у вічність. “Поки буде жити наш народ на цій землі, — наголосив станичний Калуської станиці вояків УПА Степан Петраш, — він повинен вічно пам’ятати про своїх синів та дочок, героїв-мучеників, безстрашних борців за волю України”.

“Ми ставимо перед собою завдання: вписати в історію України, краю імена всіх, хто боровся за волю України, поклонитися їм як символам невмирущості і незалежності, як символам відвічного нескореного і незламного духу нашого народу, — каже основний організатор акції, завідувач Історико-меморіального музею Степана Бандери Степан Лесів. — Ці молоді хлопці і дівчата ставили буття української нації вище свого життя. Ми повинні свято зберігати пам’ять про наших героїв, і пам’ять повинна зберегти у віках їхні подвиги”.

“Всі ті безіменні герої, які знайшли вічний притулок у місцях, керувалися першою Заповіддю Декалогу — “Здобудеш українську державу або згинеш у боротьбі за неї”, — наголосив учасник акції, голова обласної організації “Меморіал” Степан Каспрук. Воїнам УПА не вдалося здобути незалежності України, проте вони заклали духовний фундамент Української Держави. Бунтівні, нескорені лицарі-повстанці відреклися від радощів буденного життя, і збагачення не було їхньою метою, бо вони боролися за вільну самостійну соборну незалежну Українську Державу. Яскравим прикладом цього був Іван Рученчин (“Шпак”), який мав можливість забезпечити собі безбідне життя, але вибрав честь і боротьбу за волю власного народу. Своїми подвигами такі, як він, заслужили собі правдивий подив і щиру вдячність сучасних і майбутніх поколінь.

Вони належали до тих волелюбних, нескорених, бунтівних лицарів підпільної епопеї, що не рахувалися з вигодами та розкошами щоденного життя, а мали за основну мету боротьбу за волю України. Повстанче життя не було з медом — кожний день, кожна година приносила величезні труднощі, які треба було долати мовчки, без нарікань, бо всі взяли свідомо цю нелегку ношу на себе і усвідомлювали, що це буде тернистий шлях, усіяний не квітами, а устелений смертельними небезпеками.

Організатори акції у Грабівці вважають своїм моральним обов’язком і надалі проводити експедиції шляхами УПА, вивчати матеріали, записувати спогади очевидців, бо, переконані вони, жодна людина, яка віддала життя за Україну, не повинна бути забутою. Нині по крупинах працівники музею Степана Бандери збирають відомості про загиблих підпільників на теренах Івано-Франківщини у 1950-1952 роках, зокрема про Котоуса Василя Діонізовича із кущової боївки “Тріски” (1930 р.н., вбитий 22 вересня 1950 р. у с. Кропивник) та Розвору Дмитра Васильовича з тієї ж боївки (1929 р.н., був тяжко поранений, утік в ліс, переховувся в Долинському районі, де помер від ран); про загиблих у бункері (в лісі на віддалі 4 км на захід с. Завій) Парипу Василя, “Лісовика”, керуючого технічної ланки Станіславського окружного проводу ОУН, “Оксану”, машиністку референтурної пропаганди цього проводу, “Клима”, колишнього референта Служби безпеки Богородчанського районного проводу ОУН; про “Івана” та “Міська” з охорони Станіславського окружного проводу ОУН, які загинули 8 листопада 1950 року біля Грабівки; про Ханенківа Петра і Перегіняка Петра, які загинули в листопаді 1952 р. в урочищі Медвідське над Старим Угриновом та інших героїв, про повстанців, що знайшли свій вічний спочинок у Новиці.

Галина КОГУТ

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу