Про Акт відновлення державності України

Опубліковано: 2010.06.24 | Коментарів: 0 | Переглядів: 308

Намір виголосити у Львові незалежницьку декларацію, народився під час проведення Краківського великого збору ОУН(б) у квітні 1941 р. Текст чорнового варіанту Акту проголошення української держави можна віднайти в інструкціях “Боротьба й діяльність ОУН під час війни” (травень 1941 р.), і це є свідченням того, що акція у Львові готувалася без згоди нацистів.

Намагаючись забезпечити максимальну легітимність діям похідної групи Ярослава Стецька, на яку покладалося завдання проголосити у Львові відновлення самостійності, керівництво ОУН(б) домоглося створення Українського національного комітету в Кракові, який об’єднав представників більшості емігрантських організацій і своєю декларацією від 14 червня 1941 р. фактично “благословив” людей із групи Я. Стецька (Я. Старух, Л. Ребет, Д. Яців, І. Равлик, В. Кук, В. Охримович та інші) на відновлення української незалежності.

Проголошення відбулося 30 червня 1941 р. о 20.00 у приміщенні Товариства “Просвіти” (м. Львів, пл. Ринок, буд. 10) окупованого німецькими військами Львова в присутності понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представника УГКЦ Йосифа Сліпого. Українські Національні Збори, що складалися з представників національного руху і відділів націоналістичних повстанців на чолі з крайовим провідником ОУН І. Климівим-Легендою, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону “Нахтігаль” (перший відділ Дружин Українських Націоналістів під командуванням сотника Р. Шухевича), створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком.

5 липня 1941 р. Я. Стецько оголосив персональний склад УДП, до якого увійшли: Я. Стецько — голова та керівник ресорту соціальних реформ; д-р М. Паньчишин — перший заступник голови і міністр здоров’я, заступники — д-р Р. Ясінчук та д-р О. Барвінський; Л. Ребет — другий заступник голови; ген. В. Петрів — міністр оборони, заступники — сот. Р. Шухевич та пор. О. Гасин); д-р В. Лисий — міністр внутрішніх справ, заступник — д-р К. Паньківський; М. Лебедь — міністр державної безпеки; В. Стахів — міністр закордонних справ, заступник — д-р О. Марітчак; Ю. Федусевич — міністр справедливості (судове міністерство), заступник — д-р Б. Дзерович; інж. Ю. Павликовський – міністр народного господарства, державні секретарі — Д. Яців та Р. Ільницький; інж. Є. Храпливий — міністр сільського господарства; інж. І. Ольховий — міністр фінансів; інж. А. Пясецький — міністр лісництва; д-р В. Радзикевич — міністр освіти і віровизнання; О. Гай-Головко — міністр інформації та пропаганди, державні секретарі — О.Позичанюк, Я. Старух; І. Климів-Леґенда — міністр політичної координації; Н. Мороз — міністр пошти і телеграфу; д-р М. Росляк — начальник державної канцелярії.

Офіційною тимчасовою резиденцією УДП визначено приміщення колишньої палати праці за адресою: м. Львів, пл. Смольки, буд. 4. Затверджено офіційну печатку УДП.

На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила населення України про Акт і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького.

Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які всюди творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100), а також на Донбасі та в Криму.

Актом 30 червня ще на початку війни було задекларовано бажання активної частини українського народу перетворити свою Батьківщину на суб’єкт міжнародної політики, а не лише на “мовчазне” поле бою чужих армій.

(За матеріалами І. К. Патриляка з книги “Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія”: Історичні нариси/НАН України; Інститут історії України/відп. ред. С. В. Кульчицький. - К.: Наук. думка, 2005. — Ст. 75-86).

Незважаючи на заявлену в акті лояльність до Німеччини, гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери:

Айнзацкомандо С/5 СБ і СД. — О. У. 25 листопада 1941. — Команда — Денний Наказ ч. 12432/41. Г. Р. С. До станиць: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Відносно: Організація Бандери. “Стверджено поза всяким сумнівом, що організація Бандери приготовляє повстання в Райхскомісаріаті /України/ з метою встановлення самостійної української держави. Всі члени Організації Бандери мають бути негайно заарештовані і після строгих допитів зліквідовані в таємниці під претекстом грабежів”.

Таємно! Звіт про події в Україні, ч. 164. Осідок: Київ. “Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих у міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації”.

Січень 1942 р., повідомлення ч. 9. “У липні 1941 р. у розповсюдженій відозві українського лейтенанта Леґенди був заклик організувати українську збройну силу. Для цього належить захоплену зброю совєтської армії не здавати німцям, але магазинувати для тієї заплянованої української армії. Згідно з цими дорученнями, ОУН діє до сьогодні”.

Повідомлення ч. 10, 3. 07. 1942 року. “У Києві захоплено летючку ОУН під проводом Степана Бандери з організаційними дорученнями. Там на вступі сказано: “Завдання, що стоїть перед українським народом: Створити самостійну національну державу. Без власної держави, уряду і війська немає вільного життя для українського народу!”.

Повідомлення ч. 26, 23 жовтня 1942 р. “Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіми засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійности України”. Цей документ згодом відіграв важливу роль на Нюрнберзькому процесі, і ОУН-УПА була визнана цілим цивілізованим світом як воююча сторона.

На ультиматум Гітлера — відкликати Акт Відновлення Української Держави — провідник ОУН Степан Бандера, прем’єр уряду Ярослав Стецько і голова УНК Володимир Горбовий відповіли відмовою, потрапивши до концтабору Заксенгавзен.

29 червня 1941 року влада в Калуші перейшла до Українського повітового уряду, який очолив Омелян Сливка.(1) Командування української міліції перебрав на себе Мирон Сілінський, син священика з Вістови, його заступником був Дмитро Гуцуляк (2). Посадником міста став Тарас Банах.3

2 липня 1941 р. Богдан Бандера, Ярослав Мельник і Тарас Банах (4) оголосили про відновлення Української держави. Повітовим старостою обрано Омеляна Сливку. Його заступником став учитель Орест Коваль, секретарем — Прокіп Матійців. На той час Калуш був зайнятий угорськими військами, які в адміністративні питання не втручалися. Керівництво повітом було зосереджено в українських руках (5).

Ось як ці події описує М. Коломиєць (6): “1-2 липня 1941 року у Калуші та селах Калущини було проголошено Акт відновлення Україської держави, відбулися віча, вибрано війтів. У Калуші, скажімо, текст Акту зачитував перед громадою Тарас Банах. На мітингу виступали Ярослав Мельник (“Роберт”) і Богдан Бандера. У церкві Святого Архистратига Михаїла священики В. Тисовський, М. Майорчак, О. Монцібович відправили молебень та молитву. Був створений Український комітет на чолі з Ковалем. У Народному домі знаходилися його відділи — пропаганди, виховання молоді, який очолювала Ольга Коваль, спортовий — Роман Дзундза, взаємодопомоги — пані Шлемкова.

10 липня у першому числі часопису “Золотий тризуб” було надруковано звернення повітового проводу ОУН “Український народе!”, де повідомлялося: “В нашому місті і повіті вся влада перейшла в руки Повітового Проводу Організації Українських Націоналістів... Органами безпеки являється Повітова Охорона, підпорядкована Повітовому Проводові, якої зарядження є обов’язуючими”. Від імені провідника повіту Т. Банаха було надруковано постанову повітового проводу ОУН у Калуші, датовану 3 липня 1941 р., про встановлення української влади і запровадження воєнного стану на території повіту. Із “Самостійної України” передруковано повідомлення Станіславівської обласної військової команди “Реєстрація військових”, замітку “Вісті зі Львова”, а також серію повідомлень “Як забилось народне серце” авторів П. Ф. (с. Берлоги), В. В. (с. Бабин-Зарічний), Е. М. (с. Мостища), В. Майгутяка (с. Підгірки).

Довідка.

Джерела. 1. О. Сливка закінчив 1933 р. філософський факультет Ягелонського університету в Кракові; від 1937 р. вчителював у Калуській школі; від 1939 р. — директор школи; у вересні заарештований; 14.10.1941 року замучений у Краківській тюрмі (М. Когут. Калущина: люди і долі // Калуська друкарня, 2006. — 188 ст.).

2. Д. Гуцуляк був директором торговельної школи, автор книги “Чи сказав правду вітер?”.

3. Коломиєць М. Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах // “Таля”. — смт. Брошнів, 1996. — Ст. 111, 112.

4. Т.Банах 1911р.н.; закінчив Станіславську учительську семінарію, вчителював у с. Петранці (тепер Рожнятівського району); член ОУН від 1937 р.; від жовтня 1939 р. до 1941 р. — інспектор Калуського РВНО; весною 1941 р. переховувався від арешту в с. Бережниці; літом 1941 р. Калуський повітовий провідник ОУН; від осені 1941 р. комендант української поліції в Станіславі; 1944 р. емігрував до Німеччини; від 1949 р. проживав у США; подальша доля невідома (М. Когут. Калущина: люди і долі // Калуська друкарня, 2006. — 16 ст.)

5. І. Семаньків. Перемогла ідея. — Калуш, 2002 р. — Ст. 8.

6. Коломиєць М. Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах // “Таля”. — смт. Брошнів, 1996. — Ст. 112.

Калуська міськрайонна організація товариства “Меморіал” Калуська міська та районна організації КУН

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу