Василь ПАСТУХ: “Газ у селі провели, новий Народний дім відкрили, ще б дороги відремонтувати…”

Опубліковано: 2009.10.22 | Коментарів: 0 | Переглядів: 743

Уже традиційними стали на сторінках нашого видання публікації, в яких ми знайомимо читачів із життям сільських громад. Сьогодні “Вісті Калущини” пропонують невелику екскурсію селом Кадобна та інтерв’ю із Кадобнянським сільським головою Василем Пастухом.

Кадобна з півдня, півночі та заходу оперізується лісами. У надрах землі є достатні запаси калійних солей, газу, глини, придатної для виробництва цегли, черепиці, кераміки. Через село протікає потік Кропивник. Земельна площа сільськогосподарських угідь — 1552,7 га; з них — 610 га орних земель та пасовищ, 702 га — лісогосподарських. У селі проживає 290 пайовиків (по 0,84-0,85 га).

У селі є ФАП, на обслуговуванні якого 209 дітей до 14 років та 12 — до одного року. Кілька років тому у ФАПі відкрили стоматологічний кабінет з сучасним обладнанням, тож кадобнянцям уже не треба їхати до Калуша чи йти до Кропивника, щоб полікувати хворі зуби.

Тоді, коли в деяких селах району Символічні могили — у занедбаному стані, Могила Героїв у Кадобній — зразкова. Тут не просто, як всюди, висипана могила з березовим хрестом, а встановлено меморіальну дошку з іменами та фотографіями воїнів ОУН та УПА.

— Василю Васильовичу, згадайте свій перший рік роботи головою сільської ради.

— Головою Кадобнянської сільської ради мене обрали в 2002 році. До того часу я працював на м’ясокомбінаті. З нюансами громадсько-суспільної діяльності не був добре ознайомлений. Тож спершу головувати було важко. Але я поставив перед собою кілька завдань, вирішити які мав будь-якою ціною. Насамперед потрібно було провести до Кадобної підвідний та розвідний газопроводи. Адже всі навколишні села були давно газифіковані, тільки в нашому селі будинки зігрівали ще дровами. У 2004 р. збудували підвідний газопровід, а в 2006 — розвідний. Пам’ятаю, все село було розрите (загальна протяжність розвідного газопроводу — 14 км 300 м; працювало 7 екскаваторів), люди не вірили, що незабаром в їхніх оселях з’явиться газ, а “катакомби” зникнуть. Адже раніше вже не раз здавалися гроші на підведення до села газу, але інфляція “з’їдала” їх. Та завдяки злагодженій роботі газового комітету і депутатського корпусу ми швидко все владнали. Тож тепер газ є в кожній, навіть найвіддаленішій хатині.

— А коли балотувалися вдруге, пообіцяли односельцям новий Народний дім.

— Так, я вирішив зробити все можливе, щоб кадобняни нарешті мали новий Народний дім. Адже клуб у Кадобній був одним із найстаріших у районі. Під Народний дім вирішили реконструювати будинок, який призначався під торговельний комплекс. У 2003 році було зроблено проектно-кошторисну документацію, у 2004 — перекрито дах, у 2005 — встановлено вікна та двері. У 2006-2007 роботи не велися через відсутність коштів. А в 2008 р. зроблено всі штукатурні роботи (на суму 100 тис. грн.). Кілька раз довелося переробляти кошторисно-проектну документацію. І ось минулого тижня, 15 жовтня, у присутності голови ОДА Миколи Палійчука Народний дім було відкрито.

Мешканці села дуже вдячні всім, хто допомагав завершити Народний дім-довгобуд. Адже громада самотужки ніколи б не назбирала стільки коштів. А новий Народний дім був ой як потрібний. Кадобна — співуче село. — У нас є три церковні хори — дитячий, молодіжний та дорослий. При школі функціонує вокальний колектив (є молодша та старша групи). Це, насамперед, заслуга вчителя музики Надії Василівни Дюг. Гордість села — народний фольклорно-етнографічний ансамбль. Він об’їздив майже всі села Калущини, побував у Галичі, Києві, став дипломантами фестивалю “Пісні Опілля-2003”. У 2007 році на Дні району був серед переможців. Так, наш колектив добре знаний, хоча люди досі навіть не мали приміщення, де займатися. Сільська рада надавала їм для репетицій свій зал засідань. Звісно, з відкриттям нового Народного дому все буде по-іншому.

— Пане Василю, розкажіть, як сільський голова ладить із священиком та директором школи?

— Вважаю, що священик, директор та голова — це люди, які поєднані одним ланцюжком, адже у них одна мета — дбати про ту громаду, якій служиш. Мені немає чого нарікати. Наведу кілька прикладів.

От наше село визнали одним із найчистіших в районі за підсумками попереднього об’їзду. Звісно, цього не так легко було досягти, не всі ґазди кинулися прибирати вулиці. Але о. Володимир Олійник допоміг: звернувся з проханням до мирян на службі, навіть завітав до тих господарів, які не бажали брати участі у прибиранні села, і переконував у необхідності слідкувати за тим, щоб село було чисте та красиве.

У школі на даний час навчається 130 дітей (приміщення розраховане на 200 школярів). Можу з упевненістю сказати, що директор Кадобнянської ЗОШ Володимир Данько — справжній ґазда. Судіть самі: приміщення старої школи, яка була збудована ще в 1901 році, виглядає досить пристойно, там, без шкоди для здоров’я, можуть навчатися діти. Глянувши на школу, ніхто й не вірить, що їй уже більше, ніж 100 років.

Школа і церква теж тісно співпрацюють. Кожна шкільна лінійка розпочинається з молитви. Біля школи спільними зусиллями громади збудовано капличку (хтось купив цеглу, хтось — бляху, хтось допоміг придбати статую Діви Марії тощо). Тепер кожна дитина, йдучи на уроки, може на хвильку зупинитися, перехреститися і попросити допомоги в Матінки Божої.

Я дуже радий, що директор та вчителі виховують у підростаючого покоління повагу до християнських традицій, ввічливість, шанобливе ставлення до старших. Пройдіться вулицею: кожен школяр скаже вам “Добрий день” або ” Слава Ісусу Христу”.

— А що скажете про стан сільських доріг?

— Охарактеризувати стан наших доріг можна одним словом — жахіття. До Кадобни, напевне, незабаром тільки на вертольоті можна буде добратися. І найприкріше те, що невідомо, коли це жахіття можна буде виправити. Я підрахував всі кошти, які потрібні, щоб полагодити дороги в Кадобній. Сума — 3 млн. 300 грн. — нереальна для сільського бюджету. Тож я навіть і не обіцяю односельцям, що незабаром їздити (та й ходити) стане легше. З наступного року 100% транспортного збору ітиме в бюджет села, але навіть це — дуже мало. Потрібні конкретні програми для кожного із сіл.

— Які ще проблеми турбують Вас як Кадобнянського сільського голову?

— У нас незавершений сільський стадіон. Є гарна футбольна команда, хлопці непогано грають (цьогоріч мають ІІІ місце в ІІ групі), а поле — нерівне. Потрібно залатати всі ямки, а коштів, як завжди, не вистачає.

Також у селі немає дитячого садка. Хоча багато батьків зазначають, що хотіли б, щоб їхня дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад. Але бракує коштів. Також у селі дуже потрібні майстерня з ремонту взуття та побутових приладів.

Великою проблемою є і те, що з села виїжджає працездатне населення. Наші люди є в Іспанії, Італії, Англії, Португалії, Росії.

— У багатьох населених пунктах є проблеми з утилізацією сміття.

— У нас такої проблеми немає. Побутові відходи вивозяться в урочище “Синя яма” та “Світло” та утилізовуються. Хочу також зазначити, що кадобняни — дуже культурні та виховані люди. Рідко хто дозволить собі кинути папірець від цукерки чи порожню пачку цигарок на дорогу. Тому у нас завжди чисто.

Село людьми славиться

Найпоширеніші прізвища у Кадобній — Лилак, Романів, Лазоришин, Боднар.

У селі проживає трохи більше 300 пенсіонерів, одиноких — 38, інвалідів — більше 90. “Офіційно у селі немає жодного ветерана ОУН-УПА, — зазначає сільський голова, — але насправді такі люди є (наприклад, 6 провідниць ОУН), просто свого часу не оформили відповідні документи.

У Кадобній народилося багато людей, якими ми гордимося, це, зокрема: Галина Пухта — поетеса, мешкає у Брошневі; Дмитро Лилак — Суддя Конституційного Суду; Марія Федів — працює у Міністерстві охорони здоров’я; Василь Андріїв — директор Чернігівського юридичного коледжу; Галина Барнич — працює у посольстві Німеччини в Україні; Алла Павлишин — суддя Адміністративного суду Івано-Франківської області; Лідія Майко — суддя Тернопільського обласного суду; Василь Гринів — прокурор, генерал-майор козацької армії; Тарас Сухарник входить у 10 кращих економістів України; Богдан Лазоришин — заступник начальника податкової міліції Івано-Франківської області та багато інших”.

З глибини віківКадобна — це село при “кадубі” — невеличкому озерці з чистою водою на болоті або при колодязному зрубі з цільного пня. Михайло Батринюк, покійний вчитель географії, колишній директор Кадобнянської школи, у своїй книзі “Історія села Кадобна з найдавніших часів до кінця ХХ століття в контексті історії Прикарпаття” зазначає, що дерева, які були порохняві всередині, а ззовні добрі, розрізали на частини, середину при потребі видовбували і вони мали вигляд бочки без дна — кадоби. Їх ставили у витоках джерел, щоб було зручно набирати воду. Так виникла назва місцевості біля кадобів, де поселились люди. Перша письмова згадка про село датується 1630 роком. Михайло Батринюк зазначає, що у 1648 р., коли спалахнула визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, люд Кадобної, Кропивника і Сівки-Калуської активно піднялись на боротьбу з панами. Повстання очолив війт Кадобної Іван Півторак. Польська шляхта придушила повстання, а селян стратила. Щодо освіти в 17-19 ст., то в Кадобній, як і в інших селах, навчали дітей читати та писати старослов’янською мовою дяки. У першому десятилітті 19 ст. у Кадобній існувала парафіяльна школа, їхнім учителем був дяк Максим’як. У 1900 році почала діяти нова школа, побудована з цегли, яку виробляли у селі на Гробищах. Директором тоді був Михайло Мартинець. Ця школа функціонує і тепер. У 1973 р. до старого корпусу був прибудований новий.Згідно архівних згадок, церква в Кадобній була вже у 1661 році, але точно не відомо, де вона тоді знаходилася. Сучасна церква побудована 1848 р. У селі не було резиденції, і тому в храмі правили священики, які мешкали в Кропивнику. З 19 серпня 1996 р. церква стала окремою парафією . Читальня у селі була збудована ще за Австрії і носила ім’я Михайла Качковського, згодом назву замінили на читальню “Просвіти”. Велику виховну роботу серед жіноцтва проводив “Союз Українок”, організація була створена у 1928 р. Тоді ж заснували й церковний хор. Під окупацією фашистської Німеччини село перебувало 1941-1944 рр. У Великодній понеділок 1944 р. поляки на догоду німцям спалили долішню частину села. Коли сформувалися загони УПА, багато мешканців Кадобної пішло боротися за вільну Україну. На території села діяла сотня Бея. Більша частина повсталих загинула, дехто був відправлений в Сибір. У центрі села у 1993 р. освятили Символічну могилу. На гранітних плитах поміщено відомості про героїв тодішніх часів (прізвища, імена, фотографії).1951 р. на село грянуло нове лихо. Почалося переселення села. Основна причина — те, що навколо села в лісах діяли загони УПА. 207 родин було вивезено в Миколаївську область, 151 родина роз’їхалась по селах до рідні. Майже всі хати були поруйновані. У 1953 р. селянам дозволили повертатися додому (зі скаргою про незаконне переселення до Києва їздили Іван Лазоришин та Василь Пилипович). У 1957-1958 р. було проведено електрифікацію і радіофікацію села за допомогою колгоспу. На початку 90-х почали будувати будинок, в якому мав розміститися торгівельний комплекс. Тут на першому поверсі з 1998 р. функціонує продуктовий магазин і кафе, а на другому відкрито Народний дім. Сільської ради у Кадобній до 1993 р. не було. У травні 1993 р. головою був обраний Петро Фединич, згодом — Ольга Іванів, Богдан Кажук та Василь Пастух.

Наталя БАРНИЧ

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу