Лука: історичний екскурс

Опубліковано: 2008.07.27 | Коментарів: 0 | Переглядів: 343

Лука: історичний екскурс

Село Лука, крім своєї особистої історії, має ще й всенародну, яку не можна зрівняти з іншими селами. Найбільше страждали люди в роки I і II cвітових війн. Вони змушені були евакуюватись у с. Діброву, яка ставала великим сховищем для народу.

У Дністрі, який треба було форсувати, під час боїв, гинуло багато народу, потопаючи у водах. Великим лихом для людей була австрійська війна в 1914р. та ще більшим — війна Радянського Союзу з фашистами.

22 січня 1918 р. в Києві було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західної Народної Республіки. Два молоді хлопці з Луки воювали у лавах Січових Стрільців. Це — Панько Швікун і Петро Наконечний, який загинув у нерівному бою.

У 1918 р. Галичина потрапила під владу панської Польщі. Польський уряд тримав народ у покорі, проходило ополячування людей, але дух українства в народі жив. Люди прагнули до освіти. У селі була двокласна школа, в якій працювало двоє вчителів: Володимир Махнін і його дружина Катерина. Навчання проводилося по хатах, бо стара школа розвалилась у час війни, тільки в 1937-38 рр. було збудовано нову — за громадські кошти. Будинок зберігся і до нині.

У селі до війни було 180 господарств. Крім українців, тут проживало 15 поляків і три сім’ї євреїв: Беренцвай, Вайс і Каратар.

Більшість землі села належала поміщикові Преку, будинки якого були розміщені на Слопах, за кілометр від села. Панські поля обробляли люди за безцінь. Часто під час жнив селяни страйкували, вимагаючи більшої плати. В 1939 р. панські будинки були знищені, майно розділили між людьми. У тому ж році в селі був організований колгосп, головою якого був Петро Чернега, а головою сільради став Олекса Драпайло (Драгой).

У роки польської окупації Йосиф Вовк, Степан Драпайло, Володимир Мельничук, Петро Яцишин, Василь Бекеш вони гуртували молодь у читальні. Був організований хор, яким керував диригент Андрій Чолій із села Верхні. Він загинув від рук кадебістів, його прах спочиває в Дем’яновому Лазі біля Івано-Франківська. Свій талант Чолій передав Михайлові Білому, якого вбили облавники на ріці Дністер.

Передові селяни почали боротьбу з національною темнотою. Коли по селах пронеслися пісні про Січ, у серцях людей скріпилася віра в перемогу правди. Йосиф Вовк організував товариство “Луг”, в яке вступило 65 молодих хлопців та дівчат.

Починається культурноосвітня праця. Товариство організовувало фестини. Кожного року відзначалися Січові свята.

Старожили пам’ятають сім’ю священика Турчмановича, його сина Михайла (Михаська). До них приїжджав Степан Бандера. Михасько загинув в Америці від кулі кадебістського агента, який попросився до нього на нічліг. Другий син пропав безвісті, дочка під чужим ім’ям переховувалась у Львові, їмость отруїлася, щоб живою не здатися в руки катам. Священика, вже немічного, доглядала Магдалина Драпайло. Так гинули люди, здобуваючи дорогою ціною волю.

У 1941 р. село опинилося під владою другого колонізатора. Німці насильно забирали молодь на примусові роботи в Німеччину. Таким чином було вивезено 60 людей.

Повернулося до рідного краю 25 осіб, пропало безвісті — 10, а решта — переїхали в Америку, Канаду, Австралію, Польщу, Аргентину. Війна принесла багато горя. Один ворог відступав, другий приходив. Горстка нескорених повстанців перебували в глибокому підпіллі. Під час визвольної боротьби загинули в бою або були смертельно поранені 20 чоловік. У селі Колодійові під час облави загинули Михайло Швікун і Петро Маланчук. У Цвітові був поранений облавниками Михайло Бекеш. Кров’ю пролита дорога від Цвітови до Войнилова, куди везли тіло загиблого. На ріці Дністер був смертельно поранений Михайло Білий.

Григорій Наконечний, щоб не здатися в руки катам, порізав собі вени. Зникли безвісті: Петро Наконечний, Василь Ракута, Василь Драпайло, Василь Приймич, Петро Демчук.

1945-1947 роки були дуже важкими. Голод і епідемія тифу забрали життя молодих людей.

У 1951 р. в селі був насильно організований колгосп. Головою колгоспу став Петро Драпайло, головою сільради — Степан Заболітний. Голови часто мінялися. За роки радянської влади були вбиті селяни, які не хотіли брати зброю в руки та поповнювати лави Червоної армії,а саме: Василь Драпайло, Василь Наконечний, Микола Гудяк. У тюрмах кадебістів загинули брати Олекса і Микола Левицькі, Федір Білан. По-звірячому була вбита вчителька Михайлина Драпайло, а її сім’ю виселили в Сибір. Також заслана на 10 років тяжкої праці в сибірські ліси Марія Левицька за те, що у клубі пронесла синьо-жовтий прапор.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу