Голодомор 1932-1933 рр: боротьба триває

Опубліковано: 2018.11.23 | Коментарів: 0 | Переглядів: 721

Спочатку декілька цифр. За часи радянської влади в Україні було три голодомори: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947. Проте в історії бурхливого XX ст. голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його лише частково мали об'єктивний характер – посуха 1931 р., економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси.

Про Голодомор не можна сказати геть нічого хорошого. Зовсім. Це жахлива трагедія з жахливим кінцем. Загинуло багато селян. Найжахливіша річ — усвідомлювати, наскільки байдужою була більшість суспільства. Вони знали про голод. Люди в містах, у Росії знали про це. Однак не було жодної реакції.

Організатори Голодомору не поплатилися. Вся російська еліта, владні чини спрямовано спустошували українські території та направляли вилучені ресурси на вигідні їм цілі. Голод не був викликаний хаосом. Він стався, бо були ті, хто ходив по хатах і відбирав їжу в селян. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом.

І можна говорити  впевнено, що це був саме геноцид українців… Писати про цей період дуже важко — тема  страшна та емоційно виснажлива. Живих свідків практично не лишилось. Що можна сказати нового? За останні 30 років і меморіали жертвам поставили, й ініціаторів засудили, і архіви дослідили…

Точної кількості жертв ми вже ніколи не дізнаємося. Історики називають найчастіше від 3,5 до 3,9 млн чоловік. Хоча  існують цифри від 10 до 13 млн…  Життя  кожної людини безцінне, а тут рахунок на мільйони. Отже, варто згадувати? Навіщо ми згадуємо про трагічні події минулого? Тоталітарна система — це витвір радянських часів. І вона не зникла у нашій державі з розпадом СРСР, а трансформувалась в сьогодення. І намагається будь–що продовжити своє існування. На усіх рівнях влади міцно укорінено корупційні схеми. Величезні прибутки, що отримують олігархи — це результат тотального грабунку громадян та нашої незалежної держави. І крім цього — в різних проявах ми стикаємося із прихованим впливом Росії та шаленою боротьбою за мізки населення.

Отже, боротьба триває. І зараз в незалежній Україні ми маємо боротися за повагу до історичної пам’яті українського народу та її збереження, за формування у наших громадян свідомості політичного українства. Та, зрештою, за вміння думати, аналізувати та робити висновки. Незнання історії не звільняє від відповідальності. Час зрозуміти, що байдуже ставлення, замовчування, маніпуляція історичною правдою — це можливість повторення страхіть минулого.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу