11 липня – День створення Українського національно-демократичного об‘єднання (УНДО)

Опубліковано: 2018.07.11 | Коментарів: 0 | Переглядів: 871

УНДО, найбільша українська політична партія в Галичині й у Польщі, постала 11 липня 1925 з об'єднання двох крил Української Трудової Партії, Української Партії Національної Роботи і волинської національної групи Української Парламентарної Репрезентації: фактично була продовженням Національно-Демократичної Партії з подібною програмою.

Головною метою об’єднання було здобуття незалежності правовим шляхом, побудова соборної демократичної України, а методами досягнення мети – парламентська боротьба, "нормалізація" стосунків з Польщею. У своїй діяльності спиралися на старше покоління діячів національного руху та заможне селянство.

Першим головою УНДО був Дмитро Левицький, генеральним секретарем Володимир Целевич. На другому народному з'їзді УНДО 19–20 листопада 1926 ухвалено програму партії, яка, подібно до програми колишньої Національно-Демократичної Партії, базувалася на ідеології соборності й державності, демократії і антикомунізму. На міжнародній арені УНДО вело боротьбу проти леґалізації чужого панування, а у варшавському сеймі й сенаті — за виконання Польщею її міжнародних і конституційних зобов'язань.

Найвищим органом УНДО був так званий Народний З'їзд (обирався що два роки), який обирав Центральний (Народний) Комітет (41 член, що вибирав 10-членну екзекутиву); на місцях були повітові народні з'їзди, які обирали повітові народні комітети; у більших містах — окремі міські організації; у селах — мужі довір'я. УНДО являло собою не так модерну організацію, як широкий національний рух без точного реєстру членів, без членських внесків, за винятком Львова, але з виразною партійною дисципліною і взаємною лояльністю між проводом і низовими діячами.

Будучи провідною політичною силою, воно опанувало центральні освітні і господарські установи («Просвіта», Ревізійний Союз Українських Кооператив,  Центросоюз, "Дністер" тощо) і за них відповідало перед народом через демократичний устрій цих установ. Під впливом УНДО була також найсильніша преса з щоденником «Діло» на чолі; офіціозом партії був тижневик «Свобода». УНДО гуртувало майже 3/4 громадського активу Галичини. У другій половині 20-х воно поширило свій вплив і на Волинь (головні діячі: Сергій Хруцький, Борис Козубський, Михайло Черкавський, але згодом, під польським тиском його втратило.

З 1928 УНДО брало участь у виборах до польського парламенту і здобуло 26 мандатів до сейму (на 40 усіх українців) і 9 до сенату (на 11); 1930 в умовах пацифікації (тоді польська влада заарештувала 19 послів з УНДО, обраних 1928) — 17 (на 30), 1935 і 1938 — 23; воно творило в обох законодавчих палатах свої клуби та мало представників у президії Сейму і Сенату.

Намагання унормувати українсько-польські взаємини в Польщі, розпочаті проводом УНДО, і недотримання польським урядом взятих зобов'язань та посилений тиск на українців, спричинили гостру кризу в УНДО, наслідком якої Д. Левицький зрікся головування; на його місці головою став Василь Мудрий; вийшла група членів з Дмитром Палієвим на чолі і заснувала партію Фронту Національної Єдности; створилася внутрішня опозиція, яка гуртувалася біля «Діла»: Дмитро Левицький, Кость Левицький, Іван Кедрин-Рудницький, Степан Баран та інші, й опозиція нової жіночої організації «Дружина княгині Ольги», з М. Рудницьким на чолі; проти УНДО розпочали гостру кампанію УСПП і ОУН. Проголошення новим головою УНДО В. Мудрим нормалізації не дійсною (1938) призвело до вирівняння суперечностей у партії, але все це спричинило деяке послаблення впливів УНДО і зростання впливу націоналістичних організацій: ОУН, Фронту Національної Єдности тощо.

З московсько-радянською окупацією у вересні 1939 західно-українських земель УНДО майже перестало існувати: 25 вересня у Львові керівництво офіційно припинило діяльність партії, перед тим подібні рішення ухвалили політичні проводи Української соціал-демократичної партії і Української соціалістично-радикальної партії.

Наприкінці вересня — на початку жовтня 1940 в Західній Україні московські окупаційні оперативно-чекістські групи заарештували лідерів УНДО, колишніх послів до польського сейму, сенаторів  І , Німчука, Г. Тершаковця, В. Целевича, Д. Левицького, К. Левицького, В. Кузьмовича та О. Луцького та ін.

1947 року група його членів відновила партію в еміграції, яка входила до складу Української Національної Ради і Виконавчого Органу Державного Центру УНР.

На сьогоднішній день вирішення проблемних питань у стосунках двох держав вийшло на новий рівень, який є далеким від «позитивного». У Польщі 1 березня набув чинності закон про Інститут національної пам’яті. Цей документ передбачає кримінальне переслідування тих, хто приписуватиме полякам злочини нацистів, зокрема вживатиме словосполучення «польські табори смерті», а також тих, хто заперечуватиме «злочини українських націоналістів», скоєні щодо громадян Польщі в період 1925–1950 років. 27 червня 2018 року було прийнято та внесено зміни до так званого «антибандерівського закону». У вилучених статтях закону йдеться лише про «публічне приписування польському народу відповідальності за злочини Третього рейху». Згадка про «злочини українських націоналістів» лишається, як і відповідальність за це. Тому, питання примирення залишається відкритим.

"Незалежність України та безпека Польщі і усього регіону залежать величезним чином від відносин поміж Києвом та Варшавою. Нещодавня напруженість показує, що не всі вивчили лекції з історії. Тільки повна солідарність між Україною та Польщею може врятувати нас у майбутньому від повторення трагічної історії. Я закликаю владу обох країн до нового підходу до питання наших відносин і позитивного мислення, до конфлікту між нами можуть прагнути тільки наші супротивники або політично безглузді", - наголосив Президент Європейської Ради Дональд Туск.

Найкраще взаємини між країнами оцінює молодь. 64% поляків вірять у історичне примирення між польським та українським народами. Про це свідчать результати опитування, яке провів Центр дослідження громадської думки CBOS.

81% поляків знає принаймні базові речі про польсько-український конфлікт на Волині 1943 року. 37% багато чули про ті події. 44% респондентів вважають взаємини між народами ні добрими, ні поганими. 29% переконані, що добрі, а 13% - що погані. Найкраще взаємини між країнами оцінює молодь. 47% з тих, хто оцінює польсько-українські взаємини як погані, вважає, що відповідальність за це здебільшого несе українська сторона. 40% покладають відповідальність на обидві сторони. 7% опитаних вважає, що відповідальна польська сторона.

Дороговказом для нинішнього та прийдешніх поколінь українців і поляків можуть стати слова Папи Римського Івана Павла ІІ, з якими він звернувся до обох народів та закликав очиститися від болісного минулого: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові поставити вище те, що об’єднує, а не те, що роз’єднує»


 

 

Владислав Ребега

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу