22 червня — День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні».

Опубліковано: 2018.06.22 | Коментарів: 0 | Переглядів: 856

 

 

Згідно з Указом Президента України від 17 листопада 2000 року № 1245/2000 22 червня кожного року ми відзначаємо «День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні».

Не дивлячись на те, що багатьом визнаним і компетентним військовим історикам вдалося майже в найдрібніших подробицях, відтворити хід подій тих далеких років і знайти відповідь на безліч питань, перед нами напевно ще на тривалий час залишиться незрозумілим одне - чому за права, благополуччя і прогрес однієї частини людей, об’єднаних якоюсь загальною ідеєю, обов’язково повинні розплачуватися своїм життям, здоров’ям і перспективами інші?

22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Невже ми забули про це?

Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може навіть онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...

Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і ...

«Ніхто не забутий! Ніщо не забуте!» -  так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях. Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо.

В темних променях сьогодення, події 41-го року минулого сторіччя, немов бумерангом, рвуться у двері сучасної України. Донецька та Луганська області продовжують бути ареною вирішення політичних амбіцій агресора. Впродовж останніх років кількість загиблих та постраждалих громадян України невпинно росте, тим самим збільшуючи число тих, хто стали жертвами війни.

Але невідворотний процес відродження суспільної думки, моралі, загальнонаціонального духу та єдності не дозволить жодному окупанту  чи агресору реалізувати свої нелюдські задуми. Чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей? Вона є. Залишивши образи, українці навчилися прощати. Наша нація вміла прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися прощати та відстоювати свою національну честь, гідність. Навчилися любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!

 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу