Олекса Гірник:«Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава (радянська, та не російська)»

Опубліковано: 2018.06.12 | Коментарів: 0 | Переглядів: 1307

Чотири десятиліття тому, в далекому 1978 році, в день Злуки, Олекса піднявся на Чернечу гору в Каневі. З собою мав дві каністри з бензином і запальничку. Був мороз – 15 градусів, багато снігу. Охорона музею Тараса Шевченка сховалася в теплі, та й Олекса розрахував свої дії так, щоб йому ніхто не заважав – тому вибрав нічний час. Чотири рази обійшов (залишилися сліди в снігу) навколо могили Тараса Шевченка. Спустився до схилу гори, звідкіля видно Дніпро. Розкидав близько тисячі заздалегідь виготовлених власноруч листівок. Підійшов до самого краю гори. Облив себе бензином. Дістав ножа і запальничку. Натиснув на гачок запальнички – все тіло палахнуло факелом. Встиг зробити чотири кроки від схилу і вдарив себе ножем. Впав на спину. Зранку тіло знайшли. Повідомили міліцію.

B галузевому архіві СБУ зберігся лист-повідомлення в Центральний Комітет комуністичної партії України: "Таємно. Ворожі проявлення. Черкаська область 21 січня 1978 р. біля 9 години ранку в м. Каневі на території Музєю-заповіднику Т. Г. Шевченка в 15 метрах від оглядового майданчику місцевим мешканцем Мещеряковим Н. І, 1933 року народження, безпартійним, слюсарем комбінату комунальних підприємств міста, знайдено труп чоловіка з відкритою раною живота. Одяг на ньому згорів повністю.

Стрілки обпаленого наручного годинника показували 8 годин 28 хвилин. Поруч знаходилися: каністра з синтетичного матеріалу ємкістю 2,5 літри, пластмасовий балон ємкістю 1 літр з незначною кількістю рідини з запахом бензину, ніж, запальничка, господарська валіза і шапка-ушанка".

Це було тіло Олекси, уродженця села Богородчани Івано-Франківської області, який перед смертю зазначив в своїх листівках:

 

"Протест проти російської окупації на Україні!

Протест проти русифікації українського народу!

Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава (радянська, та не російська)".

 

Олекса довго і важко йшов до цього кроку – акту самоспалення. Він не міг не розуміти, що "оборону тримають тільки ті, хто залишився живим".

Він бачив тотальне знищення українського народу і всього українського. Він бачив і усвідомлював, що здатних тримати оборону залишалося мало, тому "кожний жовнір" мав велику ціну.

Але він також бачив, що велика кількість, залишившись в живих, припинили оборону. Тому було багато причин. В першу чергу – страх. Століттями українців залякували і примушували бути не українцями, а іншими – "рускімі". За незгоду суворо карали і страчували. Коли настали радянські часи цей тиск набув рис оскаженіння. Тому постколоніальний, постгеноцидний і знекровлений Голодомором народ був майже повністю виснажений і знищений. Олекса бачив, що навіть в цієї "маси" - заляканої і оплутаної брехнею, все одно живуть настрої протесту, незгоди і бажання не бути бидлом. Треба було якось збудити ці настрої, зворушити людей, дати поштовх, що не все втрачено, що рано Сатані святкувати перемогу, що є можливість повернутися до світла і жити людським життям. Іншого засобу, ніж як стати "смолоскипом" для свого народу Олекса не бачив.

6 січня 1978 року в прощальному листі до своєї дружини він написав:

"Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець".  

Незважаючи на те, що радянська влада зробила все що змогла для того, щоб замовчати подвиг Олекси Гірника, щоб оббрехати його героїчний вчинок – розповсюджували чутки, що спалився якийсь п’яничка чи божевільний... Незважаючи на залякування свідків – правда про Олексу і його чин живуть і діють.

Вчинок Олекси Гірника і його попередників примушують людей задуматися над долею нашого народу, над своєю долею. Виникають питання, що ж це за таке оточення у нас, і які ж ці "братерські" обійми, що звільнятися від них люди були вимушені самоспаленням? Чому можна говорити українською мовою скрізь і в усіх країнах світу, а в Україні небезпечно? Питань багато. Відповідь мабуть одна – Олекса Гірник віддав найдорожче – життя заради свого народу, не дарма. Свій жертовний вчинок він перетворив на потужну зброю опору і освітив шлях українському народу до своєї волі і долі, до своєї хати, де, за словами Шевченка, "своя правда".

 

 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу