У Войнилові відбулося віче до річниці Голодомору 1932-1933 років

Опубліковано: 2017.11.28 | Коментарів: 0 | Переглядів: 143

У Войнилові вшанували пам'ять жертв Голодомору

 

У суботу, 25 листопада, у Войнилові провели віче, приурочене Дню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

 

Голодомор 1932-1933 років — страшна трагедія нашого народу. Вмирали цілими сім’ями, родинами, вулицями, навіть селами. Точна цифра скільки життів забрав Голодомор невідома. Але рахунок йшов не тисячами, а мільйонами загиблих. Щоб такі події не повторилися, ми повинні знати і пам’ятати про них.

 

Пекельні цифри і слова

У серці б’ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік 32-ий...Голод....Голод

 

Саме такими словами ведучі розпочали віче.

Отець Петро відправив панахиду за померлими під час Голодомору. Звертаючись до присутніх наголосив «Сьогодні ми стоїмо перед цим зажуреним ангелом, над могилою наших замордованих земляків, з нікому невідомими іменами. Ми зобов’язані згадувати про них, щоб в такий спосіб застерегти себе не відрікатися від Бога і не йти на поводу у Сатани. Бо, дійсно, лише Сатана міг таке придумати, щоб українська родюча земля в комуністичних руках не змогла нагодувати своїх дітей.» Також отець Петро наголосив, що всі, «хто себе вважає християнином, не сміє не пам’ятати, ні виправдовуватись, ні заперечувати злочини, які та сатанинська влада чинила, щоб залишатись на вершині тої імперії».

Після панахиди, для вшанування пам’яті замордованих голодом, люди підносили до могили квіти та свічки.

Голова Калуської районної ради Михайло Срібняк, звертаючись до присутніх на вічі, закликав завше пам’ятати про те лихо, яке наслав на нашу багату землю північний сусід, та розповів історію:

«1933 рік, пізня осінь, у хаті лежить жінка, а біля неї шестеро дітей. Жінка дивиться в сторону саду, майже не дихає, лише поглядом хоче щось показати дітям. Рука в неї вже не піднімається, по щоці скотилась остання сльоза і вона помирає. Так помер їх батько, далі дідусь та бабуся. І шестеро дітей залишилися сиротами. А з тих шістьох, вижила тільки одна дитина, яка й написала цю розповідь. Прийшла весна, забуяли квіти, розпустилися бруньки на деревах і дитина побачила, що біля одного дерева зазеленіла озимина. Ось що їм хотіла показати матір, яка й уже руку не могла підняти. Там був захований мішечок пшениці».

«Питання — чому ж так склалося? Може, якась стихія була? Повінь, ураган, землетрус? — Ні, не було нічого. Нормальний був урожай. А все тому, що наш вічний північний «брат» хотів навчити нас господарювати. Починаючи з 1920 року й до 1930, було тисячі повстань українців, ніхто не хотів сприймати те, що насаджували більшовики. І їм треба було українців не просто поневолити, а поставити на коліна і перетворити на бидло. А як це зробити, якщо вони не хочуть, опираються і воюють? Найкраще — голод».

Войнилівський селищний голова Володимир Рудий зазначив: «Якщо вслухатись і почитати історію — це були страшні роки. Щоб придушити українців, створили штучний голод 32-33 року. Ми маємо визнавати та пам’ятати, що це був геноцид.»

 

Тематичну програму до річниці Голодомору підготував відділ культури Калуської РДА за участю працівників культури та аматорів сцени. Особливо тужливо у цей скорботний день, який виявився ще й пронизливо холодним, звучали пісні про Голодомор у виконанні Володимира Василіва та Володимира Кушніра.

Андрій Павловський

 

 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу