“На Чорновола потрібно рівнятися нинішнім політикам”

Опубліковано: 2008.08.31 | Коментарів: 0 | Переглядів: 380

“На Чорновола потрібно рівнятися нинішнім політикам”

Петра Цюпу мешканці міста і сіл знають як активного рухівця ще періоду горбачовської перебудови, а після проголошення державної незалежності України — голову міськрайонної організації НРУ, у даний час — очільника Калуської районної організації Народного руху України. Петро Іванович поділився з нами спогадами про 90-ті роки, В’ячеслава Чорновола, повідав про роль “рухівців” ...

Робота “рухівців” — неоціненна

— Петре Івановичу, охарактеризуйте, будь ласка, роль Народного руху України, зокрема Калуського осередку, у встановленні незалежності нашої держави.

— 19 серпня 1991 року у Москві була здійснена спроба державного перевороту. Ця подія нагадала всім українцям, незалежно від їхніх переконань — комуністам, демократам, що потрібно відмовлятися від тогочасної комуністичної ідеології, захищати свої інтереси, бо представники керівництва СРСР для того, щоб залишитися при владі, готові на все.

Вважаю, що оцінити роль організації в справі розбудови нашої держави, підняття народного духу, важко. Адже Народний рух був заснований такими людьми, які жили Україною, думали тільки про те, як зробити нашу державу незалежною. Не зважаючи на гоніння тодішньої влади (багато хто з “рухівців” відсидів по 10-15 років у таборах ГУЛУГу), вони відстоювали свою ідею. Тому й була створена політична сила, яка могла б пробудити українця в українцеві. До Народного руху ішли не з корисливою метою, не із власними меркантильними інтересами — це були люди, які віддавали свій час та здоров’я рідній країні. І їх боялися всі ті, хто був проти того, щоб Україна стала вільною державою. Наведу приклад, за неперевіреними даними (а як їх можна було перевірити у ті роки?) керівництвом Державного комітету з надзвичайних ситуацій (ДКНС) на Україну був направлений цілий вагон наручників, щоб утихомирити тих, хто “хотів волі та незалежності”.

“Рухівці” розуміли, що ніхто нам не побудує Україну. Потрібно це було зробити самим, кожній свідомій особистості: “Якщо не я, то хто?”. І вони вперто робили свою справу. За власні кошти, за гроші, які небайдужі приносили в наші осередки, організовувалися поїздки до Києва, друкувалися газети. Пригадую, у столиці нам доводилося ночувати кілька діб в автобусі, мокнути під дощем, але ніхто не сказав: “Досить! Поїхали додому!” Наша підтримка знадобилася тим небагатьом депутатам Народної Ради, активним і цілеспрямованим патріотам. Вони своїми переконаннями обеззброїли більшість: навіть комуністи проголосували за відділення від Радянського Союзу. Після того, як найвищий орган влади проголосив Акт незалежності України, потрібно було довести, що це не є бажанням кількох депутатів (як стверджували комуністи, які оговталися і зрозуміли, що втрачають контроль над державою), а волевиявленням всього народу. Тому було вирішено провести Всеукраїнський референдум, щоб легітимізувати незалежність держави. І саме “рухівці” у своїй щоденній праці переконували громадян, чому кожному з нас потрібна незалежна демократична країна.

У роботі з підготовки до референдуму із Калущини брало участь більше тисячі осіб. Івано-Франківською крайова організація разом із координаційною радою та місцевою владою розробили план поїздок на Схід, випуску газет. Ми розповідали населенню, що таке СРСР, про “вбивчу машину” ГУЛАГу, про штучний голод, про знищену інтелігенцію… Люди слухали нас, адже про більшість фактів їм не було відомо нічого. Газети спочатку ми висилали поштою, але кореспонденція не доходила до адресатів. Тому було вирішено розвозити пресу автобусом. Ми кілька раз об’їздили всю Україну. У кожному населеному пункті, в який заїжджали, розклеювали листівки, залишали агітаційні матеріали місцевим осередкам.

А як достукатися до чужої душі? Найкраще — через мистецтво. Тому з нами по Східній Україні їздили і мистецькі колективи: хорова чоловіча капелла “Прометей”, народний хор “Чорногора”, вокально-інструментальний ансамбль “Намисто”, танцювальний колектив “Пролісок”, художній колектив з ПК “Юність” (директор В. Добровольський). А як нас сприймали! Пам’ятаю, бувало, завітаємо в село, спочатку люди так насторожено дивляться на нас. А після концертів не хотіли відпускати нас, співали разом українських пісень, плакали… І вже ніяка агітація проти України не спрацює! Адже сила пісні та танцю — велика. Кожній громаді ми дарували синьо-жовті прапори, розказували правдиву історію нашої держави. Тож робота “рухівців” — неоціненна. Хочеться теплим словом згадати Василя Строчука, Юрія Дудку, Галину Томащук та багатьох інших. Адже їхня праця принесла результати: на референдумі 1 грудня 1991 року за незалежність України проголосувало 76,0% усіх виборців країни, які складали 90,3% з тих виборців, що взяли участь у голосуванні.

Але час невловимо рухається вперед. Багатьох з тих, хто створював нашу організацію, уже немає серед живих. Інші — не є членами Народного руху України.

— Чому так трапилося?

— Багато “рухівців” зазнали великих розчарувань, спостерігаючи за подіями в нашій державі. Не про таку Україну ми мріяли, і не такі плани у нас були. Просто ми недооцінили деяких людей.

За ці роки інші держави (наприклад, Польща, країни Прибалтики) утвердилися як держави, незалежності яких нічого не загрожує. А наша самостійність не подобається північній сусідці. Росія просто не може погодитися з тим, що ми відділилися від “старшого брата” (я б сказав — “молодша сестра”). Ми маємо наочний приклад російського шовінізму в Грузії. Де гарантія, що завтра в Криму не повториться те ж саме?!

“Про Чорновола я можу розповідати весь день”

— Хотілось би почути Ваші спогади про людину, яка могла стати Президентом України. Відомо, що Ви були близько знайомі із легендарною особистістю української історії — В’ячеславом Чорноволом.

— Про В’ячеслава Чорновола я можу розповідати весь день. Ви праві, це, без сумніву, легендарна особистість. Так, він мав усі шанси стати Президентом України. Він талановитим оратором: умів заставити себе слухати. Навіть ті, хто приходив на його виступи опозиційно налаштовано, згодом змінював свою думку. В’ячеслав Чорновіл багато знав, володів тисячами фактів. Його промови ніколи не повторювалися.

Але така українська натура: коли є можливість вибору, обираємо “щось по-середині”. Так сталося і 1 грудня 1991 року — проголосували за Леоніда Кравчука. Мабуть, трохи вини є і в амбіціях деяких політиків. Якщо б В’ячеслав Чорновіл був єдиним кандидатом від правих партій (крім нього балотувалися Лук’яненко та Юхновський), шансів було б більше.

В’ячеслав Чорновіл був тією особистістю, яка не дбала про власне, особисте, а присвятила своє життя боротьбі за волю та незалежність рідної країни. Він заважав ворогам українського народу. Особливо тим, хто бив себе в груди і кричав: “Я — патріот!” А був патріотом тільки своєї кишені. Велич цієї легендарної особистості доводиться тим, що ненависники вжили крайніх заходів. А він завжди говорив: “Вони не посміють!..” Пригадую, як В’ячеслав приїжджав до Калуша. Для нього було знято номер у готелі. Але ми, його супроводжуючі, вирішили, що Чорновіл буде ночувати в мене на квартирі. Але він відмовився, не хотів посеред ночі будити моїх дружину та дітей. Тоді ми вирішили охороняти його у готелі цілу ніч. Він тільки сміявся з нас. Ніколи не дбав про себе. Його не цікавило, чи буде мати, що їсти і де спати. Тільки: де будемо виступати, яка аудиторія, що хочуть почути люди?

До сьогоднішнього дня немає лідера, рівного Чорноволу. І ми не уберегли його. Це був величезний удар для всіх. Навіть для тих “друзів”, які зрадили його. Ті, хто спровокував розкол руху, не думали, що їхні кроки приведуть до такої трагедії. Всі були шоковані. На них було страшно дивитися. Але похорон В’ячеслава Чорновола, на який прийшло кілька мільйонів осіб, показав, що Україна невмируща, нас перемогти не можна. Чорновіл і досі служить країні, і є тим взірцем патріота, на якого потрібно рівнятися нинішнім політикам і керівникам нашої держави. Його ідеї є дороговказом для кожного українця.

“Ми відстоюємо національні ідеї”

— До речі, як Ви ставитеся до того, що дехто вважає, що правим партіям уже час піти з політичної арени?

— У нас в Україні немає жодної партії, яка відстоювала б інтереси України. Від виборів до виборів з’являються тільки політичні проекти. Але це тимчасові явища. І майбутнє — за демократичними правими партіями. І найпотужнішою серед них є Народний рух України. Тут витає дух В’ячеслава Чорновола, і об’єдналися ми не через гроші чи політичну кар’єру, а щоб відстоювати національні ідеї. На членах нашої партії лежить обов’язок: ми почали боротьбу за Україну, ми мусимо довести її до логічного кінця.

Вважаю, що всі праві сили повинні згуртуватися навколо “рухових” ідей.

Найстрашнішим ворогом у час встановлення Української держави є зневіра. Кожен має гордитися тим, що ми зуміли відвоювати. А ми маємо не мало: наша держава визнана у світі іншими країнами. І ми повинні відповідно поводися, особливо тоді, коли від нас залежить доля держави — перед виборами. Ми вибираємо політичну силу і лідера, які представлятимуть наші інтереси. І потрібно, щоб вони знали, що обов’язково спитаємо з них, якщо щось буде не так.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу