Микола Коцан — війт, меценат, хранитель церкви

Опубліковано: 2014.12.19 | Коментарів: 0 | Переглядів: 662
19 грудня виповнюється 135 років з дня народження одного з керівників органів місцевого самоврядування, війта за панської Польщі, сільського голови в роки радянської влади Миколи Коцана, якому доля простелила нелегку життєву дорогу.
 
Микола Коцан, син Доротея та Марії, народився 19 грудня 1879 р. Крім нього, в сім’ї було ще двоє дітей  — Юрко і Євдокія. Євдокія вийшла заміж за Дмитра Паньківа з Добрівлян і переїхала жити на його господарку. Разом вони народили і виховали дев’ятеро дітей. На місці разом з батьками залишився жити Юрко з дружиною, у них було четверо дітей. 
У 1905 р. Микола Коцан бере церковний шлюб з Кароліною, дочкою вчителя (прізвище невідоме. Відомо лише, що він походив з роду Коломийців, а дружина — з роду Рубчаків), якого в той час направили з Калуша навчати дітей в церковно-приходській школі. Вчителю настільки сподобалася село і його доброзичливі мешканці, що він звернувся до сільської управи з проханням надати йому можливість оселитися в селі. Тож йому під забудову і ведення сільського господарства вділили землю. Він побудував хату і переїхав з Калуша з дружиною і дочками Кароліною і Тацею в село на постійне проживання.
Того ж року на Таці оженився Дмитро Фіняк з Добрівлян, він залишився ґаздувати разом з батьками дружини, у них народилося двоє дітей — Параска і Марія.
Микола Коцан побудував хату в межу з батьками, обзавівся господаркою і почав ґаздувати, як і всі мешканці села. У 1907 р. народилася дочка Марія. Перша світова війна зруйнувала всі плани молодої сім’ї. У 1914 р. Миколу Коцана та його шваґра Дмитра Фіняка призивають на службу в армію. Піхотинець австрійської армії Микола Коцан отримує в бою важке поранення в ногу, більше року перебуває на лікуванні в столиці Австрії — Відні. Відновити здоров’я після лікування не вдалося: залишився на все життя кульгати на ногу, тому завжди ходив з коштурем.
Після розпаду Австро-Угорської імперії на землях, що відійшли до панської Польщі, у селах і містах встановлюються нові порядки в господарській діяльності і адмініструванні. Обираються нові керівники сільських, міських і територіальних громад.
На сходах селян Микола Коцан активно допомагає вирішувати важливі проблеми села. Його, на той час заможного ґазду, обирають сільським війтом. Як інвалід Першої світової війни він щомісяця отримує пенсію в розмірі 58 польських злотих, частину якої витрачає на потреби, пов’язані зі своєю роботою. Надає також допомогу дітям-сиротам церковно-приходської школи, батьки яких загинули на війні, стає благодійником Калуської лічниці.
Обов’язки війта виконував добросовісно, був прикладом для інших в організації роботи очолюваної ним сільської громади. Микола Коцан завжди сидів у першому ряду зали засідань Калуської управи. Зіпершись руками на коштур, подарований родиною Рубчаків з нагоди 50-річчя з дня народження, вислуховував уважно доповідачів, сам брав активну участь в обговореннях важливих господарських та економічних питань. Виважені і переконливі слова війта, діда Дорохтея з Довгого, завжди знаходили підтримку в учасників засідань Калуської управи.
Його вуличне прізвисько, яке походить від імені батька, закріпилось не лише в селі, а й за його межами. На храмове свято Успіння Пресвятої Богородиці до діда Дорохтея з’їжджалася численна родина з Калуша, Тужилова, Добрівлян, Сваричева, Кропивника, Новиці, Котятич. Не приїхати на свято до поважного і авторитетного ґазди, керівника сільської громади, було б неповагою з їхнього боку. За святковим столом, закладеним невигадливими напитками і стравами, за чаркою горілки і розкуреними люльками і цигарками-закрутками із тютюну-самосаду тривали довгі розмови про поле, худобу, зібраний урожай, утиски і сплату податків панам.
З приходом на нашу землю перших совітів змінюється система самоврядування. Микола Коцан складає з себе повноваження війта. Знову встановлюються нові порядки, організовуються в селах колгоспи, сільські ради. У вирі цих подій колишній війт Микола Коцан бере активну участь в житті сільської громади. Важкими видалися останні роки Другої світової війни та повоєнні роки, коли велося збройне протистояння і в селі, і на його околицях борців за самостійну Україну з органами НКВД. У той час Миколу Коцана знали всі, його авторитет допоміг не одному нашому односельчанину уникнути переслідувань і не бути запротореним за ґрати. Саме в цей час почалося переслідування і тиск з боку органів влади на священиків УГКЦ, яким пропонували перейти на православ’я під Московський патріархат. У його списки потрапив і священик нашої церкви о.Степан Маркевич. Дізнавшись від родичів з Калуша про запланований арешт священика, Микола Коцан допомагає йому з сім’єю виїхати з села Довге-Калуське. Тому зранку наступного дня представники НКВД у резиденції нікого не застали.
Підтримка поборників за самостійність держави тоді дорого обходилася їхнім прихильникам. Не обійшла біда стороною і сім’ю Миколи Коцана: злі язики зробили свою справу. Невідомі люди, яких він побачив уперше і востаннє вночі перед Різдвом Христовим, забрали з хати зятя Івана Костіва разом з головою довгіських просвітян Андрієм Ребегою. Ніхто до сьогодні не знає, де їхні могили. Шестеро Іванових і п’ятеро Андрієвих дітей залишилися сиротами. 
З 1949 по 1951 рік Микола Коцан — голова Довго-Калуської сільської ради. У жовтні 1951 р. село оголошують неперспективним. Його мешканців переселяють на Кіровоградщину. Розбирають будинки, стайні, стодоли, фірами перевозять на залізничну станцію в Калуші, вантажать у вагони і відправляють за призначенням. Сільська рада припиняє своє існування. Залишається в селі незначна частина літніх і перестарілих людей. Залишився в селі з дружиною Кароліною на той час провізор церкви Микола Коцан. Дочка Марія, вдова, з дітьми поселилася в родичів у селі Тужилів. Під час переселення священика в селі не було. Церква залишилася без управи, а резиденцію було спалено працівниками НКВД. На сході села громада вирішила передати ключі від церкви Миколі Коцану. Селяни знали, що під його опікою вона буде захищена і збережена. Для тих мешканців, які не були переселені, на релігійні свята чи похорони йому разом з паламарем Миколою Петрівим доволилося привозити священиків із сусідних сіл — Добрівлян, Тужилова, Берлогів.
Помер Микола Коцан на 82 році життя 28 серпня 1961 р. На похорон, щоб віддати шану ревному християнину, багаторічному керівнику сільської громади, якій прослужив  більше 20-ти років, прийшли всі мешканці села, чисельна родина з навколишніх сіл і всі, хто його добре знав. 
За словами онука Петра Костіва, священик о.Шморгай з Пійла, який здійснював обряд похорону, виголосив такі слова: “Бог дарував щастя покійному народитися у свято Миколая Чудотворця, ім’я якого він носив, а забрав його до себе у свято Успіння Пресвятої Богородиці. Він заслужив у Бога таких почестей за добрі справи, які зробив для своїх односельчан, за вірну службу громаді”.
Село пишається своїми вчителями, лікарями, службовцями. До їх числа належить і Микола Коцан, один з перших активних й авторитетних керівників місцевого самоврядування, знаний у колах урядовців і духовенства тодішньої Калущини під прізвиськом Дорохтей, яке його нащадки носять до сьогоднішнього дня.
Василь Парцей, с.Довге-Калуське
На фото: Микола Коцан з родиною, 1953 р.
 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль: