“ І вишите моє життя на ньому…”

Опубліковано: 2008.07.13 | Коментарів: 0 | Переглядів: 616

“ І вишите моє життя на ньому...”

Продовжуємо подорож селами Калуського району.Сьогодні ми завітаємо у Станькову та Кулинку “Якщо б день ніколи не закінчувався, і я не хотіла б спати, то змогла б вишити набагато більше”, — стверджує вчителька молодших класів Станьківської ЗОШ  Дарія Гринчишин. А ми дивуємося: куди вже більше?

У домівці Дарії Іванівни — безліч ікон, картин, рушників, серветок, вишитих власними руками. ЇЇ роботи є в Канаді, США, Чехії, Польщі, Іспанії та інших країнах. А скільки сорочок-вишиванок є у гардеробі вчительки! Адже вона ледь не на кожне свято у школі завжди приходить у новій. Якщо ж вишивальниця іде до когось у гості, то обов’язково бере у подарунок свою роботу.

“Вишивати мене навчила бабуся, — пригадує пані Дарія. — Моя мама працювала у колгоспі. ЇЇ майже ніколи не було вдома. Тож моїм вихованням займалася саме бабуся. Довгими зимовими вечорами вона сідала прясти чи вишивати. І мене навчала. Свої перші хрестики я вишила ще тоді, коли й до школи не ходила. Бабця вишивала покривало на ліжко, а я допомагала. Згодом, коли я випасала худібку в полі, теж завжди щось вишивала. Найбільше мені подобалося зображати звіряток: ведмедиків, песиків, зайчиків, котиків тощо. Тепер мені більш до вподоби природа — пейзажі, натюрморти, букети квітів. Любов до вишивки я прищепила і своїм нащадкам: трирічний онучок Назарчик уже бере голку в руки і допомагає мені, як я колись своїй бабусі”.

“Вишивка, — зазначає Дарія Гринчишин, — це вся моя енергія. Щоб заспокоїтися після важкого дня, я завжди сідаю у м’яке крісло і вишиваю хоча б кілька хрестиків”.

А ще вишивальниця дуже любить старовинні речі. У школі вона організувала народознавчий куточок. Вдома на стіні у вчительки можна побачити ікони, яким уже більше ніж 100 років. Також від неї ми довідалися і про історію Станькови. Легенду про походження назви села нам повідала завідувач сільської бібліотеки Ольга Гаврилів. Вона показала нам куточок “З бабусиної скриньки”, який сама оформила. Гордість куточка — сорочка, у якій далекого1892 року брала шлюб її бабуся Анастасія Філіпович, та мамин кептарик.

Наступна наша зупинка — у 19-річної Юлії Філіпович. Дівчина захоплюється бісероплетінням. Виробами з бісеру Юля зацікавилася ще у початкових класах. З часом вона удосконалила свої вміння. Адже не цікаво просто зробите те, що зображено у посібнику із бісероплетіння. Хочеться придумувати щось своє, власне. Дівчина виробляє навіть жучків, метеликів та різних комашок, яких бачить щодня. Тож не дивно, що на конкурсі декоративно-прикладного мистецтва в Івано-Франківську Юлія Філіпович отримала перше місце. На жаль, ми не змогли побачити більшість Юлиних робіт — їх розкупили.

Під кінець нашої подорожі ми завітали у гості до Катерини Винник та її дочки Наталії Мацьків. В їхній оселі — також безліч вишитих робіт. Ще б пак! Адже вишивальниць тут аж дві. Пані Катерина захопилася вишивкою ще у дитинстві: любов до голки та ниток їй прищепили у школі. А вже дочку навчила вишивати сама. “Вишивка, — зізнається Катерина Винник, — це моя хвороба. Люблю експериментувати: підбирати для узорів нові кольори, поєднувати орнаменти. Свої роботи я ніколи не продавала, багато просто дарувала. До речі, портрет Т. Шевченка я вишила ще тоді, коли це було заборонено. Моє захоплення передалося і дітям. Навіть мій 17-річний онук гарно вишиває. А я, на жаль, уже погано бачу. Тому голку до рук беру рідко. Тепер захоплююсь розведенням вазонів”.

Крім цього, у Станькові народилося багато талановитих людей, зокрема поетів: Йосип Попадюк, Марія Зінковська, Василь Слуцький, Ярослав Яніцкий.

Колись давно на місці, де розташоване село, ріс старий-престарий ліс. У зелені дерев ховалася затишна, квітуча місцина. При в’їзді в село б’є, аж переливається, джерело чистої, аж синьої води, холодної та доброї на смак. Там і поселилися люди. За декілька кілометрів, на горбі поставили вежу (сторожовий стан), з якої було видно всю околицю, (сьогодні це межа між Львівською та Івано-Франківською обл.). Тих, хто чергував на цій вежі, називали “становими”. Саме від цього слова, за словами старожилів, і походить назва села Станькова.Існує ще одна легенда. Коні, їдучи зі Станіславщини на Львівщину, стомлювалися. І саме на цьому місці люди зупинялися, щоб дати перепочити тваринам, підкувати їх. “Станьмо тут” — часто лунало з вуст подорожніх. Від цього і пішла назва села.За кілометр від села знаходиться хутір Вилки (сьогоднішня назва). Перша його назва — Толятівка, яка пішла від прізвища першого власника — пана Галятовського. Після смерті пана його кріпаки перейшли до села, а хутір стали називати Вилки. Назву він одержав від того, що тут сходяться два потічки: Зелена і Трета, й утворюють “вила”.Перша згадка про село датується 1453 роком. У селі є греко-католицька та православна церкви, клуб, магазин, сучасне кафе. Можливо, колись і добудують школу.

Наталя Павлечко

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль:    

інші новини розділу