Олексій Захаркін з Калуша  виграв Європейський суд

Опубліковано: 2010.07.08 | Коментарів: 0 | Переглядів: 892

Європейський суд з прав людини зобов’язав державу Україна виплатити калушанину Олексію Захаркіну 10 тисяч євро за жорстоке поводження з ним під час затримання міліцією сім років тому. “Правоохоронці”, яких у сім’ї Захаркіних називають не інакше як правопохоронними органами, затримали Олексія Захаркіна 17 травня 2003 року. З молодого чоловіка протягом шести днів “вибивали”спочатку зізнання у зберіганні марихуани, а потім — у пограбуванні квартири. Фантазіям міліціянтів не було меж: вони навіть пропонували написати заяву про явку з повинною і зізнатися у вбивстві, яке було скоєно в обласному центрі напередодні. Після сильного побиття Захаркін написав “зізнання” у пограбуванні. Перебуваючи під вартою сьомий день і отримавши погрози продовження тортур, він здійснив спробу самогубства. За словами чоловіка, коли його катували, від старших по чину міліціонерів він почув: “Можете вбити, але щоб явка з повинною була”. Затриманий не стерпів і підписав документ, запропонований міліціонерами. “Зрозумів, що ще раз пережити весь той жах не зможу. Тому я вирішив накласти на себе руки. Я попросився до туалету і там, пошкодивши шкіру на лівому передпліччі, перегриз вену зубами”, — згадує Олексій Захаркін.

У своїй скарзі до Європейського суду Олексій Захаркін стверджує, що його підвішували “на лом”, примушували одягати протигаз, отвір якого під час допитів закривали, тиждень не давали ні їсти, ні пити, не дозволяли спати, тільки били. Крім того, він зазнавав інших тортур: зі всієї сили працівники міліції тиснули на грудну клітку в ділянці серця, викручували статеві органи. В очі бризкали з газового балончика. Над Олексієм Захаркіним знущались у різних відділках міліції міста Івано-Франківська. Європейський суд визнав, що правоохоронці порушили кілька статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, серед яких — незаконне затримання, нелюдське поводження з ним та катування. А українська Феміда якось дивно поблажлива до кривдників Захаркіна. Вже шість років триває судова тяганина у суді першої інстанції — в Івано-Франківському міському суді. Не витерпівши цькувань Олексій Захаркін попросив притулок в одній із європейських держав, де нині проживає і виховує разом з дружиною трьох дітей. Замість нього шукає правди в Україні, ходить на судові засідання, пише листи в різні інстанції його мати Ольга Захаркіна.

 Як міліція "шила" Захаркіну кримінал

17 травня 2003 року приблизно о 16 годині вулицями Івано-Франківська рухався старенький автомобіль — “Жигулі” 13-ої моделі. За кермом був Олексій Захаркін. У салоні машини були ще два пасажири. Молоді люди їхали зі станції технічного обслуговування, де придбали запасне колесо для автівки. На вулиці Дністровській, біля ринку, їх зупинили троє в штатському, які їхали на машині без знаків, які б вказували, що це міліцейська машина. Серед трьох міліціонерів, як потім виявилося, Олексій Захаркін відразу впізнав свого “доброго” знайомого К. (на той час начальника Вовчинецького відділу міліції), з яким мав давні неприязні стосунки. Хлопців доправили до Вовчинецького відділу міліції. Підставою для їх затримання послужила нібито-то оперативна інформація про причетність до вчинення квартирних крадіжок в Івано-Франківську. При особистому обшуку Олексія Захаркіна, який відбувся відразу після того, як його було доставлено у відділ міліції, в нього нічого не було виявлено, про що було зазначено у протоколі особистого обшуку. У цей же день о 18 годині повторно було проведено особистий обшук. І на цей раз, як засвідчує протокол, нічого протизаконного не виявлено. Після цього, за вказівкою начальника Вовчинецького відділу міліції, з Олексієм став “працювати” оперуповноважений відділу карного розшуку А. Близько о 20 год. у його службовому кабінеті втретє було проведено особистий обшук Захаркіна. При цьому, як згодом встановив Івано-Франківський міський суд, оперуповноважений відділу карного розшуку, перевищуючи владу та свої повноваження, засунув у ліву задню кишеню Захаркіна згорток фольги з марихуаною. Бажаючи, щоб Захаркін визнав свою вину в зберіганні підкинутих йому наркотиків і щоб не заперечував факту їх належності йому, працівник карного розшуку (після того, як вийшли поняті з кабінету) став наносити Захаркіну удари кулаками і ногами по різних частинах тіла. Через кілька годин побитий і знесилений Олексій Захаркін на якусь мить біля кімнати затриманих опинився навпроти свого приятеля. Олексій жестами встиг повідомити, що його били та щось підкинули. Потім приятеля повели на “допит” в один з кабінетів на першому поверсі . За понятих були двоє людей у військовій формі. Хлопець заперечував, щоб його обшукували втретє. Розуміючи, що відносно нього можуть вчинити провокацію, приятель Захаркіна спробував самостійно зняти штани та кинути їх правоохоронцю для обшуку. Але не встиг. Міліціонер зупинив підозрюваного, засунув кулак у кишеню і нібито дістав звідти згорток фольги. У протоколі особистого обшуку розписалися “опер” та двоє понятих, хлопець від підпису відмовився. Але це не завадило, щоб його затримали теж.

Коли міліція не змогла “пришити” Олексію справу з наркотиками, а слідчий З. на третій день сказав, що він вільний, міліція незаконно доправляє калушанина до Пасічнянського відділу міліції. У ніч з середи на четвер його везуть до слідчого П. у міськвідділ міліції і складають протокол про затримання з підозрою у скоєнні крадіжок з двох квартир. У протоколі записано, що Олексія спіймали на місці злочину в Івано-Франківську. Але, як потім з’ясувалося, ці крадіжки були скоєні ще в лютому, тобто три місяці перед затриманням Олексія. За порадою міліціонерів Олексій тієї ночі написав заяву про явку з каяттям, в якій “зізнався”, що вчинив крадіжку... у Калуші.

Родина тиждень шукала Олексія

Нині Ольга Захаркіна вже не хоче згадувати той чорний для їх сім’ї тиждень. Міліція буквально приховувала місце знаходження сина, перевозила з одного відділу міліції в інший. Високі міліцейські чини втягували у протиправні дії все більше коло свої підлеглих, наказуючи вибивати зізнання. Тиждень Ольга Захаркіна провела, оббиваючи пороги відділів міліції Івано-Франківська та прокуратури.

“Мені обіцяли у перший день затримання, що через 3 дні мого сина, згідно із законом, відпустять. Мене заспокоювали, що його не б’ють, — згадує Ольга Захаркіна. — У вівторок я вже була в ізоляторі тимчасового утримання (ІТУ), щоб забрати сина. Але мені повідомили, що він у Вовчинецькому райвідділі. У відділі зі мною не хотіли говорити, тільки кричали, щоб я відступилася. Те ж мені сказали у міському відділі. Коли я ввечері у вівторок звернулася до чергового по Управлінню МВС п. Боднара, він повідомив, що сина відпустили і він вже вдома. Те ж повідомили і матері іншого затриманого. Але наших дітей вдома не було. У середу ми вже обоє поїхали в Івано-Франківськ з адвокатами. Машина Олексія продовжувала стояти на штрафмайданчику. Сина знову не було ні у Вовчинецькому райвідділі, ні в ІТУ, ні в міськвідділі. За допомогою ми звернулися до прокурора м. Івано-Франківська. Його помічник повідомила нам, що наші сини затримані, вони — в ІТУ. Нам знову підкреслили, що їх не б’ють.

21 травня, разом з адвокатами ми надіслали телеграми Генпрокурору Піскуну, Міністру внутрішніх справ Смірнову, Уповноваженій Верховної Ради з прав людини Карпачовій про те, що ми не можемо встановити місцезнаходження наших дітей, доля яких невідома вже п’ять діб. Коли о восьмій вечора я приїхала додому, то мені зателефонувала мама другого затриманого хлопця і повідомила, що її син вже вдома, дуже побитий і лежить під капельницею, бо вона боїться його відвезти у лікарню, щоб його знову не забрали.

У четвер я потрапила на прийом до заступника прокурора нашої області Василя Головчака. Тільки від цієї людини я вперше почула пояснення, що моєму сину висунуто звинувачення у квартирних крадіжках, і з ним працює слідчий. Тобто його знову затримали на 3 доби.

Вперше адвокату дозволили зустрітися з Олексієм на шостий день його затримання у четвер о 18.00. Сина від мене і адвоката просто ховали, перевозячи машинами із одного райвідділу до іншого!

У п’ятницю близько 23.00 ми приїхали у міськвідділ міліції. Слідчого не було, черговий мене грубо “послав” подалі. Додому ми приїхали ні з чим...”.

Після тижня катувань два високі чини івано-франківської міліції — колишні калушани — без жодних санкцій привезли Олексія до Калуського міськрайвідділу міліції і попередили, щоб жодна жива душа не знала, що Олексій у Калуші і наказали добувати зізнання. У понеділок, як підслухав Олексій, його знову мали забрати до Івано-Франківська. Але так сталося, що водія на той час не було, і він не почув цього наказу. І коли всі міліціонери, які наглядали за Олексієм, вибігли на вулицю через те, що там вчинився якийсь шум, то хлопець попросив у водія щось поїсти і зателефонувати до його рідні. Так вперше за тиждень Олексій дав про себе знати. Водій виконав його волю. До слова, і у відділах міліції м. Івано-Франківська Олексій неодноразово відчував до себе людське ставлення рядових міліціонерів.

Боячись, що його знову можуть затримати на три доби, доведений до відчаю Олексій пошкоджує собі вени: попросившись у туалет, він голкою, яку таємно забрав у відділі зі стола, розколупує шкіру на лівому передпліччі, а вену перекушує зубами. Міліція викликала “швидку”. Хоча фельдшер переконувала, що Олексія необхідно госпіталізувати, міліціонери добре пам’ятали наказ своїх високопоставлених колег з Івано-Франківська: жодна душа не має знати, що Олексій у Калуші. Тільки після того як Олексій розмотав рану і почалася знову кровотеча, “швидка” у супроводі міліції (після третього свого приїзду) доставила хлопця у Калуське ТМО. Це було у суботу 24 травня вночі о 4.10. У приймальному покої зафіксували, в якому стані до них доправили хлопця. Нині Ольга Захаркіна дуже сумнівається, що їй би вдалося витягти сина з пазурів системи, як би не сміливість журналіста “Вікон” Ігоря Мудрика, який вже о 5-ій годині ранку був у хірургічному відділі ТМО біля палати №9, де утримували Олексія. Медики і правоохоронці, які охороняли доступ в палату, відмовились впустити журналіста до хворого. У якому статусі був Олексій, якщо у п’ятницю прокуратура м. Івано-Франківська не продовжила термін його утримання під вартою і не порушила проти нього кримінальну справу?! Як пізніше вдалося з’ясувати, у журналі Калуського відділу міліції він був записаний, як відвідувач. Після того як у лікарні побував журналіст, міліція, побоявшись розголосу, вже у суботу біля палати Олексія охорону зняла.

Ольга Захаркіна згадує ще такий факт: після того, коли вона повідомила, що їде з сином на судмедекспертизу, лікар сказала, що хворого Олексія Захаркіна у них не було і не має. Але тут у нагоді стала її передбачливість: за день до того Ользі Захаркіній до рук потрапила синова картка стаціонарного хворого. Вона перед тим, як зробити декілька ксерокопій, в куточку на кожній сторінці оригінала поставила свої підписи. Ольга Захаркіна показала лікарям ксерокопію і попередила, що зранку разом із сином вже була у прокуратурі. Отже, детективна історія мала продовження і в лікарні.

Життя після "спілкування" з міліцією

Повернувшись додому із лікарні, Олексій Захаркін змінився до невпізнання. Він панічно всього і всіх боявся. А найбільше боявся потрапити знову у міліцейський відділок. “Мій син з дитинства мав твердий характер, — каже Ольга Захаркіна. — Думаю, що людина з м’яким характером значно легше б відійшла від того, що довелося пережити у стінах міліції. Їй легше зігнутися і випрямитися. А мого сина, який так твердо опирався неправді, просто зламали. Він в одязі позашивав всі кишені, щоб хтось йому щось не підкинув. З цієї причини Олексій боявся сідати в машину. Вулицями міста він ходив тільки пішки і в руках носив лише ключі від квартири. Мій син багато років навіть не посміхався. Тільки після народження дітей-близнюків ми побачили, що його обличчя знову засяяло як колись. Коли адвокат Харківської правозахисної організації Аркадій Бущенко, ознайомившись з публікацією у газеті “Вікна”, запропонував нам звернутися до Європейського суду, син протестував. Не хотів він звертатися і в український суд. Він хотів єдиного: щоб усі йому дали спокій”. Але матері вдалося переконати Олексія, що “перевертні у погонах” мають бути покарані. На сім’ю Захаркіних продовжували тиснути. “Кілька разів на рік у квартирі люди у масках і з автоматами проводили обшуки. Нічого протизаконного не знаходили, інколи забирали наші речі, які ми довго не могли повернути”, — каже п. Ольга. Захаркіним не один раз погрожували, “просили” забрати позови з суду, навіть пропонували гроші. Втративши надію на спокійне життя в Україні, Олексій змушений був просити притулку в іншій державі. Завдяки наполегливості і непоступливості Ольги Захаркіної (родове коріння якої з донських козаків) справа таки дійшла до суду. Правда, розглядається вже шостий рік. Знайшли навіть двох винних, але так нікого і не покарали. Справа досі не закрита.

 Чи є правда в Україні?

— З вересня 2004 року справа перебуває на розгляді в Івано-Франківському міському суді, — каже Ольга Захаркіна. — Слухання з різних причин переносять. Справу просто затягують, безпідставно оголошують перерви. На даний час справу, яка вже має 9 томів, розглядає вже четвертий суддя.

За 7 років боротьби із системою родина Захаркіних так і не знайшла правди в Україні. Мати потерпілого Ольга Захаркіна оббивала пороги, подавала скарги до прокуратури міста Івано-Франківська, прокуратури області, Генеральної прокуратури, слала телеграми і письмові скарги до Міністерства внутрішніх справ, Уповноваженого з прав людини, у Координаційний комітет по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, депутату Верховної Ради України. “Мені відомо, що люди, які так безсовісно топтали права і гідність мого сина, не те що не покарані, а навіть піднялися по кар’єрній драбині, отримували чергові звання. Хоча ще в 2005 році через газету “Правда України” мене повідомили, що їх звільнено від займаних посад до прийняття судового рішення у вказаній справі”, — зазначає п. Ольга. Як вважає Ольга Захаркіна, продовжуючи працювати на посадах в УМВС області, кривдники її сина впливають на хід судового слідства. “Є дані, що один із них особисто відвідував свідків по справі для того, щоб вони давали вигідні для нього свідчення, організовув слідкування за моїм синам і всією родиною, — каже Ольга Захаркіна. — Крім того, є інформація, що кривдник сина готується змінити прізвище та виїхати за кордон”. Ольга Захаркіна за ці роки зневірилася настільки, що сумнівається, що в Україні буде виконано рішення Європейського суду.

Галина КОГУТ

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль: