Засяяла немов зоря в Новиці церква

Опубліковано: 2008.08.31 | Коментарів: 0 | Переглядів: 546

Засяяла немов зоря в Новиці церква

У кожної людини, як і у села, як і народу та держави на загал, своя дорога до Бога. Дорога ця барвінком обрамлена, терням устелена, пелюстками ніжних троянд заквітчана, густо змережана смутком та радістю.

У свято Преображення Господнього на великій дорозі Новиці до Бога — велика радість. У величній вервечці, твореній працею людською, з благословення могутнього Творця, вервечці, що єднає нас усіх, сущих на землі, з небом прадавніми українськими кольорами — кольорами стиглих хлібів і безмежної небесної блакиті, постала у сонці проміння нова самобутня намистинка — храм Господній.

Свято Преображення Господнього дало назву новій церкві, яка у всій красі постала в самому центрі села, на місці, котре святим було впродовж віків для новичан. Перед урочистими митями відкриття, приїзду Владики було організовано короткий екскурс в історію церкви і села. Адже на території Новиці жили люди ще в епоху бронзового віку. Вабила їх сюди, насамперед, сіль, величезними покладами якої щедро обдарувала природа. А ще унікальні лікарські рослини, які ростуть у сучасній “Дубині”. Як стверджують перекази, ними лікувалися княжі вояки після кровопролитних боїв із татарами. У 1984 році про цю перлину галицької землі писав у журналі “Рідна природа” вчитель біології Новицької школи Василь Ткачик, нині львівський науковець, і закликав створити заповідник “Новицька Дубина”.

Жили на території Новиці люди, розбудувалися до “містечка із замком, обрамленим валами”, як ідеться у грамоті князя Федора Ольгердовича. Пережили часи союзу слов’янських племен, Київської Русі, Галицько-Волинської держави. Та не встояли вали від монголо-татарської навали. Не витримав і замок. Але поселення тут залишилося й надалі. Здавалося, що вже не в силі були новичани піднімати з руїн знищене село. Адже вже під польською короною в XV-XVII столітті Новиця, як і всі навколишні села, зазнавала нової хвилі руйнувань. Татарські набіги почастішали, 1498 року їх було аж три.

З молитвою на устах прийняла мученицьку смерть юна вістунка Марійка, чиїм ім’ям названо чи не найвищу новицьку гору. Вона запалила багаття, попереджуючи про напад. Люди встигли сховатися у підземне сховище під колишніми міськими валами, а от дівчина втекти не змогла. Вдячні новичани поставили на місці її загибелі хрест, який відновили нащадки аж у 1989 році.

Відбудували люди село, храм новий спорудили. Але 1620 року знову прийшла велика біда. За переказами, частина населення сховалася від навали турків і татар у підземелля. Всі вони загинули, а вулиця, якою кров текла людська, ще й донині Кривавою називається. Інша ж частина мешканців села разом із священиком знайшли прихисток у церкві. Щира спільна молитва врятувала їх. Ніби сам Господь відводив стріли татарські, гасив смолоскипи. І люди, які врятувалися у церкві, знову відбудували навколо храму село. А місце це для новичан стало святим.

Не раз іще горіла Новиця, горіли й церкви. І вже зовсім недавно, на початку минулого століття, 1917 року, село стає ареною фронту. Знову згоріло все село, в тому числі і дві церкви. У 1922 році, за допомогою сусідів із Старого Угринова та їхнього пароха о. Андрія Бандери, стараннями тодішнього новицького священика о. Омеляна Короля збудовано церкву-барак. Через чотири роки на цвинтарі, поряд із сільською плебанією, збудовано капличку Пресвятої Богородиці, на місці спаленої однойменної церкви.

Плідним духовно був для Новиці 1938 рік. Збудовано церкву Преображення Господнього та двоповерхову школу.

Роки більшовицького безбожницького поневолення залишили великий руйнівний слід для християнських душ. У вересні 1990 року в Новиці у каплиці Собору Пресвятої Богородиці відправив першу Службу Божу з громадою УГКЦ о. Микола Сімкайло, нині Владика Ординарій Коломийсько-Чернівецької Єпархії. Хрестопоклонної неділі 1991 року на святому місці закладено хрест і була відслужена перша Свята Літургія під відкритим небом. Її відправляв о. Михаїл Бігун. Відтоді 10 років у заметілі та дощі, у люті морози та нестерпну спеку молилася громада УГКЦ разом із священиками о. Михаїлом Бігуном, о. Михайлом Матійцевим, о. Михайлом Чернегою, о. Юрієм Кузем, о. Ігорем Касіяном, о. Михайлом Данильцем, дяком Іваном Сусликом.

У 2001 році силами громади поставлено тимчасову церкву, а згодом — із благословення Господнього і його Преосвященства Владики Софрона Мудрого закладено перший камінь і розпочато будівництво нового храму. Початком будівництва опікувався о. Ігор Касіян і завершив — о. Ігор Іванців. Храм споруджений за кошти мешканців Новиці (певно немає такого двору, який не долучився би до будівництва чи то грошима, чи своєю працею). Велику фінансову допомогу надали громади сусідніх сіл, численні жертводавці, серед них — уродженці Новиці Василь Павлович Перегінець з Івано-Франківська (за його кошти придбано сім церковних куполів та найбільший дзвін), Григорій Чеканський з Англії, Степан Матіян з Канади, Тарас Мацишин, громади церков Святої Покрови, Святого Андрія Первозванного, Святого Йосафата (кошти передані із США священиками о. Василем Петрівим та о. Ігорем Касіяном), о. Василь Гриньків. Неоціненною була допомога підприємців Віктора Мікерова, Віктора Косаного, Володимира Пукіша, Михайла Кваснія, Василя Кузевича, Василя Шулика. Свою працю офірували художник Михайло Ільків (іконостас та вхідні двері), Микола Романів, Ігор Ємець, а особливо — головний розпорядник будівництва Микола Хацевич. Громада вдячна майстрам-мулярам подружжю Ганні та Василю Різничукам, виконробу Миколі Дзямбі, бляхареві Василеві Тимцюраку — за якісно виконану роботу, а Василю Мойсину, Богдану Кучераку, Миколі Кузевичу — за організаційну та фінансову допомогу. Втім, всіх годі перелічити. Їх імена будуть увіковічнені на плиті при вході до церкви. Працю більшості відзначено грамотами Правлячого Архієрея, як і працю всіх членів церковного комітету, голови церковної громади Івана Перегінця, старшої сестриці Анастасії Кучерак, керівництва області, району, села — Миколи Палійчука, Василя Прокопіва, Івана Живачівського, Володимира Головчака, народних депутатів України Миколи Круця, Дмитра Шлемка, Зіновія Шкутяка, Романа Ткача, депутата обласної ради Василя Головчака, директора школи Богдана Дадяка.

Hа відкриття церкви Новиці з’їхалися люди з навколишніх сіл — Зеленого Яру, Довгого Калуського, Пійла, Кадобни, Мостища, Сівки-Калуської, Бережниці, Підмихайля, Завою, Грабівки, а також із Калуша, Івано-Франківська, Чернівців, Львова і Києва; процесійно прибули громади із Добровлян, Старого і Середнього Угриновів. Хвилюючою була зустріч новичан із своєю колишньою вчителькою математики Марією Пітулей, яка 58 років тому, саме 19 серпня 1950 року, вперше переступила поріг місцевої школи.

Освячення храму — це особливо радісна і велична подія у житті кожної громади. З побожним трепетом парафіяни і гості численно наповнили новий храм. У співслужінні близько тридцяти священиків Владика Володимир Війтишин здійснив освячення храму та відслужив Святу Літургію.

У часі проповіді Владика наголосив, що освячена святиня є Домом Божим, Домом для кожної християнської душі, який з Божого благословення створився руками і пожертвами людей. Побудувати храм — це значить здійснити справу надзвичайної святості, це значить, що Господь наділив його будівничих особливою благодаттю.

Сьогоднішній день для когось урочистість, а для Новиці — це ціла епоха. Завтра він стане історією. Величною історією великого прадавнього і вічно молодого села, села будівничих (їх знають в Україні, Росії, а нині і на всіх континентах), села, що з надією і впевненістю дивиться в майбутнє і наближає до себе Європу, села — цієї маленької часточки нашої держави України, котре входить в третє тисячоліття з величною будовою — храмом Преображення Господнього.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно авторизуватись.
Ваш e-mail:     Пароль: